— Я зробив тобі боляче? — прошепотів Джек.
— Ні! — відповіла вона.
Він згадав Алієну й відчув провину, але потім усвідомив, як це безглуздо. Як можна почуватися, що зраджуєш жінку, яка вийшла заміж за іншого чоловіка?
Якусь мить Айша уважно дивилася на нього. Уже майже зовсім стемніло, але він бачив, що її обличчя горить пристрастю. Вона потягнула його за руку та поклала її собі на груди.
— Зроби так іще, сильніше, — швидко сказала вона.
Джек знайшов її пипку й нахилився до Айші, щоб поцілувати, але вона відхилилася та дивилась на нього, поки він її пестив. Він ніжно стиснув її пипку, а потім покірно натиснув сильніше. Вона вигнула спину, так що її груди випнулися, а пипки проступили крізь тканину її сукні. Джек нахилився до них, і його губи зімкнулися навколо її пипки під бавовною. Потім він імпульсивно взяв її в зуби, прикусив і почув, як Айша різко вдихнула.
Джек відчув, як вона тремтить. Вона відійняла його голову від своїх грудей і притислася до нього. Джек схилився до її обличчя. Айша несамовито кинулася його цілувати, немов хотіла проковтнули, і пригорнулася до нього з тихим стогоном. Джек почувався збуджено, збентежено та навіть трохи перелякано: таке було йому не знайоме. Йому здалося, що її от-от охопить оргазм, але тут їх перервали.
Із дверей почувся голос її матері:
— Раю! Айшо! Негайно в будинок!
Важко дихаючи, Айша дивилася на нього. За мить вона знову поцілувала його — сильно притиснувши свої губи до його так, що Джеку аж стало боляче, — а потім відірвалася від нього.
— Я кохаю тебе, — просичала вона та побігла в будинок.
Джек подивився їй услід. Рая йшла за нею, однак спокійніше. Їхня мати з осудом подивилася на них із Йосефом, пропустила дівчат перед собою, увійшла сама та рішуче зачинила двері. Джек дивився на зачинені двері, розмірковуючи, що б це могло означати.
Йосеф перетнув дворик і перервав його марення.
— Такі прекрасні дівчата — обидві! — озвався він і по-змовницьки підморгнув.
Джек кивнув із відсутнім виразом і пішов до брами. Йосеф рушив за ним. Коли вони проходили під аркою, з темряви матеріалізувався слуга, який зачинив браму за ними.
— Найгірше в заручинах те, що проміж ніг постійно свербить, — сказав Йосеф. — Джек промовчав. Йосеф продовжив: — Мабуть, піду до Фатіми, зніму напругу.
Фатіма була власницею борделю. Попри її сарацинське ім’я, більшість дівчат у неї були світлошкірими, а нечисленні арабські хвойди — дуже дорогими.
— Хочеш зі мною? — спитав Йосеф.
— Ні, — відповів Джек, — у мене в іншому місці свербить. Добраніч.
Він швидко пішов геть. Йосеф був би неприємним товаришем навіть за кращих обставин, але того вечора Джек був у геть непримиримому настрої.
Поки він ішов до академії, де в дорміторії його чекало жорстке ліжко, вечірнє повітря ставало дедалі холоднішим. Він відчував, що перебуває на роздоріжжі. Йому пропонували безтурботне, заможне життя — він лише мав забути Алієну та покинути свою мрію про будівництво найпрекраснішого собору на світі.
Тієї ночі йому наснилося, що до нього прийшла Айша — її тіло було слизьким від ароматичної олії, і вона терлася об нього, але не дозволяла з нею кохатись.
Коли Джек прокинувся вранці, він уже прийняв рішення.
Слуги не пустили Алієну в будинок Рашида Аль-Гаруна.
«Напевне тому, що я схожа на жебрачку», — думала вона, стоячи біля брами в брудній туніці та зношених чоботах з малюком на руках.
— Поясніть Рашидові Аль-Гаруну, що я шукаю його друга — Джека Фіцджека з Англії, — сказала вона французькою, не певна, чи зрозуміють смаглолиці слуги хоча б слово.
Ті порадилися між собою сарацинським наріччям, і один із них — високий чоловік із вугільно-чорною шкірою та волоссям, що нагадувало вовну чорної вівці, — пішов у будинок.
Алієна збентежено ходила туди-сюди, а слуги відкрито вирячалися на неї. Вона не навчилася терпіння, навіть під час свого нескінченого паломництва. Після того як у Компостелі її спіткала невдача, вона вирушила у центр Іспанії — в Саламанку. Там ніхто не пам’ятав рудого юнака, який би цікавився соборами та менестрелями, проте один люб’язний монах розповів їй про спільноту англійських спудеїв у Толедо. Надія була слабка, але Толедо було неподалік, на тій самій запиленій дорозі, тому Алієна рушила туди.
Там на неї чекало чергове болісне розчарування. Так, Джек був там — неймовірна удача — але, гай-гай, уже пішов. Алієна потроху наздоганяла його: тепер вона відставала від нього лише на місяць. Але, як завжди, ніхто не знав, куди він пішов.