У Компостелі вона здогадалася, що Джек мав би піти на південь, адже прийшов зі сходу. Але в Толедо, на жаль, він мав більше можливостей. Він міг піти на північний схід — назад у Францію, на захід — у Португалію або на південь — у Гранаду. А з узбережжя Іспанії він міг вирушити кораблем у Рим, Туніс, Александрію або Бейрут.
Алієна вирішила, що відмовиться від пошуків, якщо не зможе достеменно дізнатися, куди він вирушив звідси. Вона була виснажена та зайшла дуже далеко від дому. У неї залишилося обмаль сил і рішучості, і вона не могла іти далі без жодної надії на успіх. Алієна була готова повернутися в Англію та назавжди забути про Джека.
Із білого будинку вийшов іще один слуга. Він був краще вдягнений і розмовляв французькою. Насторожено подивився на Алієну, але звернувся ввічливо:
— Ви приятелька пана Джека?
— Так, давня приятелька з Англії. Я хочу поговорити з Рашидом Аль-Гаруном.
Слуга подивився на малюка.
— Я Джекова родичка, — сказала Алієна, і то не було цілковитою брехнею: врешті-решт, вона колишня дружина зведеного брата Джека, тобто вони справді родичі.
Слуга відчинив браму ширше та промовив:
— Прошу за мною.
Алієна пішла за ним, почуваючись вдячною. Якби її не прийняли, це означало б кінець її шляху.
Вона пройшла через милий дворик, повз плюскітливий фонтан, розмірковуючи, що привело Джека в будинок такого заможного купця. Дружба між ними здавалася малоймовірною. Чи розповідав Джек свої римовані історії в тих тінистих аркадах?
Вони увійшли всередину. То був розкішний будинок з високими стелями, прохолодними кімнатами, підлогою з каменю та мармуру й меблями з багатою оббивкою і тонким різьбленням. Вони пройшли крізь дві арки та за дерев’яні двері, і Алієні здалося, що опинились у жіночих покоях. Слуга знаком наказав їй зачекати, а потім обережно кашлянув.
За мить у кімнату увійшла висока сарацинка в чорному халаті. Вона затулила рота коміром і встала в позу, яка виказувала її зневагу краще за будь-які слова. Подивилася на Алієну й спитала:
— Хто ти така?
Алієна випросталася.
— Я — леді Алієна, донька графа Ширингського, — сказала вона з усією гонористістю, на яку була здатна. — Як розумію, я маю задоволення звертатися до дружини Рашида, торговця перцем.
У такі ігри вона вміла грати не гірше за інших.
— Чого тобі тут треба?
— Я хочу зустрітися з Рашидом.
— Він не приймає жінок.
Алієна зрозуміла, що марно сподіватися на сприяння цієї жінки. Однак вона не мала куди ще йти, тому не полишала спроб.
— Може, він прийме приятельку Джека, — наполягала вона.
— Джек — твій чоловік?
— Ні, — завагалася Алієна. — Він мій дівер.
На обличчі в жінки з’явився скептичний вираз. Вона, напевне, як і більшість, вважала, що Алієна завагітніла від Джека, а той кинув її, і тепер Алієна переслідує його, щоб змусити одружитися з нею та годувати дитину.
Жінка озирнулася та сказала щось незрозумілою Алієні мовою. За мить у кімнату увійшли три юнки. З їхньої зовнішності було зрозуміло, що це її доньки. Вона заговорила до них тією самою мовою, а вони всі дивилися на Алієну. Під час розмови ім’я «Джек» лунало доволі часто.
Алієна почувалася приниженою. Їй кортіло розвернутися й піти геть, але це означало б, що вона відмовляється від своїх пошуків. Ці неприємні люди були для неї останньою надією. Вона підвищила голос, щоб перебити їхню розмову, і спитала:
— Де Джек?
Вона хотіла, щоб це прозвучало переконливо, але в голосі пролунало благання.
Доньки замовкнули.
— Ми не знаємо, де він, — сказала мати.
— Коли ви бачили його востаннє?
Жінка вагалася. Вона не хотіла відповідати, але й не могла прикидатися, що не пам’ятає, коли востаннє бачила Джека.
— Він пішов із Толедо наступного дня після Різдва, — неохоче повідомила вона.
Алієна вичавила із себе привітну усмішку.
— Не пригадуєте, він не казав, куди збирається?
— Я ж кажу: ми не знаємо, де він.
— Може, він казав щось вашому чоловікові?
— Ні, не казав.
Алієна була в розпачі. Інтуїтивно вона відчувала, що ця жінка щось знає, однак очевидно було, що не збирається нічого їй розповідати. Раптом Алієна почулася слабкою та втомленою. Зі сльозами на очах вона мовила:
— Джек — батько моєї дитини. Думаєте, він не хоче побачити свого сина?
Наймолодша з трьох дівчат почала щось казати, але мати перебила її. Вони обмінялися кількома палкими репліками, і донька, врешті-решт, замовкла.