Старший майстер у Сен-Дені був найкращим муляром з тих, кого бачив Джек. Поки вони завершували перебудову вівтаря й готувалися до робіт у наві, Джек уважно стежив за ним і переймав усе, що він робив. Саме йому, а не абатові, належали всі нові ідеї. Хоча Сюжер і був прихильником новацій, його більше цікавило оздоблення, а не конструкція. Особливу увагу він приділяв новій гробниці для мощей святого Діонісія та двох його супутників, Рустіка й Елевтерія. Мощі зберігались у крипті, але Сюжер збирався підняти труни в новий вівтар, де їх бачив би весь світ. Кам’яну гробницю для них планували оздобити чорним мармуром. Віко мало бути вирізьблене з деревини як мініатюрна церква та позолочене. І таким чином три труни з мощами мучеників утворювали б собою бічні та головну нави цієї церкви. Гробницю збиралися поставити в центрі вівтарної частини — позаду головного вівтаря. І вівтар, і основа гробниці вже були завершені, а мініатюрна церква стояла в повітці тесляра, де вмілий майстер ретельно позолочував деревину коштовною золотою фарбою. Сюжер не любив робити щось наполовину.
Абат був талановитим організатором — Джек відзначив це, коли йшли приготування до церемонії освячення. Сюжер запросив усіх, хто мав якусь вагу, і більшість прийняла запрошення, зокрема король і королева Франції, а також дев’ятнадцять архієпископів, серед них — архієпископ Кентерберійський. Майстри охоче ділилися почутими новинами під час роботи в церкві. Джек і сам часто бачив Сюжера. У домотканому вбранні той походжав монастирем і роздавав накази численним монахам, які чимчикували за ним, немов каченята за качкою. Він нагадував Джекові Філіпа Кінгзбриджського. Як і Філіп, Сюжер піднявся з низів і був вихований у монастирі. Він так само, як пріор Кінгзбриджу, реорганізував грошові справи монастиря та налагодив управління його майном, щоб виручати більші прибутки, і не шкодував грошей на будівництво. Сюжер був таким самим метушливим, енергійним і рішучим, як Філіп.
Ось тільки, за словами Алієни, Філіп більше не був таким.
Джек не міг уявити цього. Бездіяльність Філіпа видавалася такою самою неможливою, як добродушність Валер’яна Біґо. Однак Філіп пережив низку страшних розчарувань. Спершу згоріло місто. Джек досі з тремтінням згадував той жахливий день: дим, вогонь, грізні вершники зі смолоскипами та сліпа паніка натовпу. Напевне, мужність покинула Філіпа ще тоді. Принаймні місто після пожежі так і не оговталося. Джек добре це пам’ятав: атмосфера страху й непевності, що запанувала в місті, нагадувала слабкий, але очевидний душок гниття. Філіп, безсумнівно, сподівався, що відкриття нового вівтаря стане символом нової надії, а коли воно перетворилося на катастрофу, він, напевне, здався.
Тепер будівники пішли, ринок занепав, а населення скорочувалося. Алієна сказала, що молодь почала переїжджати в Ширинг. Корінь зла, звісно, був саме в моральному стані мешканців, а не в матеріальному зубожінні. Пріорат зберіг усе своє майно, зокрема великі отари овець, які щорічно приносили сотні фунтів. Якби питання полягало тільки в грошах, Філіп знайшов би спосіб відновити будівництво, нехай навіть і не на повну силу. Звісно, це далося б нелегко: муляри були забобонні й не дуже охоче пішли б будувати собор, який уже раз завалився. Піднести ентузіазм містян також було б важко. Проте найгіршим здавалося те, що Філіп, зі слів Алієни, сам утратив завзяття. Джек дуже хотів би допомогти йому відновити його.
За два-три дні до церемонії в Сен-Дені почали з’їжджатися єпископи, архієпископи, графи та герцоги. Вельмож водили подивитися на будівлю. Найбільш знатних супроводжував сам Сюжер, а нижчих за саном водили монахи або майстри. Усі були приголомшені легкістю нової конструкції та освітленням, яке забезпечували великі вікна з кольоровими шибками. Спостерігаючи за реакцією найвищого духовенства Франції, Джек зрозумів, що цей стиль намагатимуться скопіювати всі, а на мулярів, які працювали в Сен-Дені, буде великий попит. Він вчинив розумно, коли прийшов сюди, — розумніше, ніж міг собі уявити: можливість того, що колись він сам спланує та зведе собор, суттєво зросла.
Король Людовік прибув у суботу, із дружиною та матір’ю. Вони зупинилися в будинку абата. Того дня відправи йшли від заходу до світанку. Коли зійшло сонце, біля церкви зібрався натовп селян і парижан, які чекали на найбільше зібрання духовних і впливових осіб, що вони тільки бачили. Джек із родиною приєднався до них, щойно Алієна нагодувала Томмі. Джек подумав, що колись скаже синові: «Хай ти цього й не пам’ятаєш, але коли тобі був лише рік, ти бачив короля Франції».