Усі витріщалися на Джека.
Невдовзі це помітили й священники. Вони несли статую на дерев’яних ношах — як і завжди, коли заходили в місто. Коли навколо почав збиратися натовп, Рейнольд пошепки спитав у Джека:
— Що відбувається?
— Не знаю.
— Ти цікавиш їх більше за статую! Був тут колись?
— Ніколи.
— На Джека дивляться старші люди. Молодь дивиться на статую, — сказала Алієна.
Вона мала слушність. Діти й молодь реагували на появу статуї зі звичайною допитливістю, але увага старших людей була прикута до Джека. Він також дивився на них і помітив, що це їх лякає. Один чоловік перехрестився.
— Що в мені так їх бентежить? — дивувався він уголос.
Утім, їхня процесія привертала увагу так само швидко, як і в інших містах, і на базарний майдан вони вийшли в супроводі чималого натовпу. Вони поставили Мадонну перед церквою. Повітря пахло морем та свіжою рибою. Кілька містян позадкували всередину церкви. Зазвичай потім до них виходило місцеве духовенство — поспілкуватися з Рейнольдом і Едвардом. Після нетривалої розмови, коли їм усе пояснювали, статую заносили до церкви, де та починала плакати. Мадонна підвела їх лише раз: холодного дня, коли Рейнольд наполіг на демонстрації чуда попри попередження Джека. Відтоді священники завжди дослухалися до його порад.
Погода того дня була належною, але відбувалося щось незвичне. На обвітрених обличчях моряків і рибалок застиг забобонний страх. Молодь відчула неспокій старших, і натовп став підозрілим і навіть трохи агресивним. Ніхто не підходив до них і не питав нічого про статую. Люди стояли віддалік, тихо перемовлялися й чекали чогось.
Нарешті показався священник. В інших містах пастирі наближалися до них з обережною цікавістю, але цей немов збирався виганяти диявола: він тримав перед собою хрест, наче щит, а в другій руці ніс чашу святої води.
— Що він зібрався робити? Виганяти демонів? — здивувався Рейнольд.
Священник наблизився, декламуючи щось латиною, підійшов до Джека та сказав французькою:
— Велю тобі, злий духу, повертатись у потойбіччя! В ім’я…
— Я не дух, проклятий дурню! — не стримався Джек. Він був геть збентежений.
— …Отця, і Сина, і Святого Духа… — правив своєї священник.
— Ми подорожуємо за дорученням архієпископа Кентерберійського, — заперечив Рейнольд. — Він благословив нас.
— Він не дух, — промовила Алієна. — Я знаю його, відколи йому було дванадцять років!
Священник завагався.
— Ти — привид чоловіка із цього міста, який помер двадцять чотири роки тому, — сказав він.
У натовпі почулися кілька схвальних голосів, і священник поновив свої заклинання.
— Мені тільки двадцять, — відповів Джек. — Може, я схожий на того, хто помер?
Якийсь чоловік ступив уперед із натовпу й сказав:
— Ти не просто схожий на нього, ти і є він — точно такий, як у день своєї смерті.
Натовпом пронісся гомін забобонного страху. Джек сторопіло дивився на чоловіка. Він був сивобородий, років сорока, вбраний, як личить успішному майстрові або купцеві середньої руки. І явно не належав до боязливих. Джек звернувся до нього хрипким голосом:
— Мої супутники знають мене. Двоє з них — священники. Ця жінка — моя дружина. А малюк — мій син. Вони теж духи?
Чоловік уже не здавався таким певним.
Поруч із ним стала сива жінка.
— Хіба ти не пам’ятаєш мене, Джеку? — спитала вона.
Джек підстрибнув, немов його вжалили. Настала його черга злякатися.
— Звідки ти знаєш моє ім’я? — запитав він.
— Тому що я — твоя мати, — відповіла вона.
— Ні! — сказала Алієна, і Джек почув у її голосі панічні нотки. — Я знаю його матір, і це не ти! Що відбувається?
— Злі чари, — відповів священник.
— Зачекайте, — сказав Рейнольд. — Може, Джек — родич чоловіка, який помер? Він мав дітей?
— Ні, — відповів сивобородий.
— Це точно?
— Він не був одружений.
— Одне одному не завада.
Кілька людей захихотіли. Священник суворо зиркнув на них.
— Він помер двадцять чотири роки тому, — сказав сивобородий, — а цей Джек каже, що йому тільки двадцять.
— Як він помер? — спитав Рейнольд.
— Потонув.
— Ви бачили його тіло?
Запала тиша. Нарешті сивобородий озвався:
— Ні, я не бачив його тіла.
— Хто-небудь бачив його? — спитав Рейнольд, і в голосі його лунав тріумф.
Усі мовчали.
— Твій батько живий? — спитав Рейнольд Джека.
— Він помер до мого народження.