— Ким він був?
— Менестрелем.
Натовп ахнув, а сива жінка сказала:
— Мій Джек був менестрелем.
— Але цей Джек — муляр, — зауважив Рейнольд. — Я бачив його роботу. Може, він син Джека-менестреля?
Він розвернувся до Джека.
— Як звали твого батька? Джек Менестрель, треба думати?
— Ні. Його звали Джек Шербур.
Священник повторив за ним, але вимовив дещо інакше:
— Жак Шербур?
Джек стояв ошелешений. Раніше він не розумів, що означає ім’я його батька, але тепер усе прояснилося. Як і інші мандрівники, він називався за містом, звідки походив.
— Ну звісно, Жак Шербур! — вигукнув він.
Нарешті Джек натрапив на слід свого батька — коли вже перестав шукати. Він дійшов аж до Іспанії, але те, що шукав, було тут, на нормандському узбережжі. Тут був кінець його пошукам. Він почувався втомленим, але втішеним — немов зняв із плеча важку ношу після довгої дороги.
— Тоді все зрозуміло, — сказав Рейнольд і переможно подивився на натовп. — Жак Шербур не потонув, він врятувався. Він поїхав у Англію, жив там, надув живота якійсь дівчині та помер. Дівчина народила хлопця й назвала його на честь батька. Джекові зараз двадцять, і він дуже схожий на свого батька, коли тому було двадцять чотири роки. — Рейнольд подивився на священника: — Не треба виганяти диявола, отче. Краще вітайте родича.
Алієна схопила Джека за руку та стиснула її. Той стояв ошелешений. В голові крутилася сотня запитань, але він не знав, із чого почати, тож випалив перше, що спало на думку:
— Чому ви такі певні, що він помер?
— «Білий корабель».
— Я пам’ятаю про «Білий корабель», — відгукнувся Едвард. — Усі чули про те лихо. Престолонаступник потонув. Тоді Мод стала спадкоємицею, і тому Стефан зараз королює.
— А чому він був на кораблі? — спитав Джек.
Відповіла літня жінка, яка зверталася до нього раніше.
— Він мав розважати можновладців під час подорожі, — сказала вона й пильно подивилася на Джека. — Схоже, ти справді його син. Мій онук. Ти такий схожий на нього.
— Твій батько був моїм братом, — додав сивобородий. — Я — твій дядько Гійом.
Джек із радістю усвідомив, що це і є родина, якої він так довго прагнув, — родичі його батька. Тепер він уже не був сам-один на світі. Нарешті відшукав своє коріння.
— А це мій син, Томмі, — сказав він. — Гляньте, який рудий.
Сива жінка лагідно подивилася на малюка, а потім спантеличено вигукнула:
— Святі угодники, я тепер прабабуся!
Усі засміялися.
— Цікаво, як мій батько потрапив в Англію? — спитав Джек.
Розділ 13
I
— І сказав Господь сатані: «Подивись на цю людину, на Йова. Глянь. Це добра людина — кращої Я не бачив. — Філіп зробив драматичну паузу. То, звісно, був не переклад: він переказував історію своїми словами. — Хіба це не бездоганна й не чесна людина, що боїться Бога й не чинить зла?» І сатана відповів: «Звісно, він вклоняється Тобі. Ти все йому дав. Подивись на нього. Семеро синів і троє дочок. Сім тисяч овець і три тисячі верблюдів, п’ятсот пар волів і п’ятсот віслюків. Ось чому він добрий». Тоді Бог сказав: «Добре. То забери в нього все, й побачимо, що станеться». Сатана так і вчинив.
Поки Філіп читав проповідь, його думки крутилися навколо загадкового листа, який того ранку надійшов йому від архієпископа Кентерберійського. Той вітав його з надбанням чудотворної Плачущої Мадонни. Філіп не знав, що це за Мадонна, але був певен, що її в нього немає. Архієпископ також радів з того, що Філіп відновлює будівництво собору, хоча й це було не так. Перш ніж діяти, Філіп хотів дочекатися знаку від Господа, а поки чекав, проводив недільні служби в маленькій новій парафіяльній церкві. Наприкінці листа архієпископ Теобальд відзначав прозорливість, з якою Філіп призначив старшого майстра, котрий працював на будівництві нового вівтаря в Сен-Дені. Філіп, звісно, знав і про абатство в Сен-Дені, і про абата Сюжера, найвпливовішого церковника у французькому королівстві, але нічого не відав ні про тамтешній вівтар, ні про старшого майстра, якого нібито призначив. Філіпові здавалося, що лист був адресований комусь іншому й потрапив до нього помилково.
— Що сказав Йов, коли втратив усі свої багатства, а діти його померли? Чи прокляв він Бога? Чи став поклонятися сатані? Ні! Він сказав: «Голим народився — голим і помру. Бог дає і Бог забирає — і хай святиться ім’я Його». Ось що промовив Йов. І тоді Господь звернувся до сатани: «Що я тобі казав?» А той відповів: «Але він досі в доброму здоров’ї, чи не так? Людина з усім здатна впоратися, поки вона в доброму здоров’ї». І Господь зрозумів: щоб довести Його правоту, Йов має зазнати ще більших страждань, тому Він сказав: «Забери в нього здоров’я, і побачиш, що тоді буде». Тож сатана послав на Йова хворобу, і той вкрився гнояками з голови до ніг.