Проповіді в церквах потроху набували поширення. Коли Філіп був малим, їх нечасто виголошували. Абат Пітер був проти них і казав, що вони спокушають священника потурати собі. Здавна велося, що паства має просто мовчки спостерігати за таємничими священними ритуалами, слухати латинські слова, хоч і не розуміючи їх, і сліпо вірити в дієвість священницького заступництва. Але погляди із часом змінювалися. Нині прогресивні мислителі не вважали вірян німими спостерігачами містичної церемонії. Церква мала стати частиною їхньої повсякденності й відміряти віхи їхнього життя, від хрещення, одруження, народження дітей до соборування й поховання в освяченій землі, а не тільки їхнім поміщиком, суддею, роботодавцем чи замовником. Очікувалося, що люди житимуть як християни щодня, а не лише в неділю. За сучасними поглядами, вони потребували не тільки ритуалів, а й пояснень, заохочень, настанов.
— Я вірю, що сатана розмовляв із Господом про Кінгзбридж, — продовжив Філіп. — Я вірю, що Господь сказав сатані: «Подивись на людей Божих у Кінгзбриджі. Хіба то не добрі християни? Подивись, як старанно вони працюють у полях і майстернях, а неділями будують мені новий собор! Спробуй заперечити, що це добрі люди, якщо зможеш!» А сатана сказав: «Вони добрі, тому що і в них усе добре. Ти дав їм гарні врожаї, сприятливу погоду, покупців на їхні товари й захист від лихих графів. Але варто забрати в них усе це — і вони перейдуть на мій бік». Тоді Господь сказав: «Чого ти хочеш?» І диявол відповів: «Спалити місто». А Господь сказав: «Добре, пали й подивишся, що буде». Тому диявол відправив Вільяма Гамлейського влаштувати пожежу на нашому ярмарку вовни.
Пріор знаходив розраду в історії про Йова. Як і Йов, Філіп усе життя важко працював, щоб якнайкраще виконувати волю Божу, і, як Йовові, винагородою йому були самі лиш нещастя, невдачі та приниження. Він прагнув підняти дух містян своєю проповіддю, але бачив, що в нього нічого не виходить. Однак історія ще не закінчилася.
— І сказав Господь сатані: «Дивись! Ти спалив місто вщент, а вони й досі будують мені новий собор. Тепер теж скажеш, що це не добрі люди?» Але сатана відповів: «Я був поблажливим до них. Більшість врятувалася від пожежі. І вони швидко відбудували свої дерев’яні будиночки. Дай мені влаштувати їм справжню катастрофу й побачиш, що буде тоді». Господь зітхнув і сказав: «Чого тобі ще треба?» А диявол відповів: «Я хочу повалити дах нової церкви їм на голови». І, як нам добре відомо, так він і вчинив.
Роздивляючись вірян, Філіп бачив, що серед них немає майже нікого, хто б не втратив родича під час тієї жахливої трагедії. Тут була вдова Меґ, яка мала доброго чоловіка й трьох здорових синів — і всі вони загинули. Відтоді вона не вимовила ані слова, а її волосся геть посивіло. Багато хто був скалічений. Пітерові Конику роздробило праву ногу, і тепер він кульгав. Раніше Пітер був об’їзником коней, але зараз працював на свого брата й майстрував сідла. У місті було мало родин, які обійшла біда. У передньому ряді на підлозі сидів чоловік, в якого відмовили ноги. Філіп насупився: хто це такий? Він постраждав не під час руйнування даху, адже Філіп бачив його вперше. Потім він згадав, що в місті з’явився каліка, який просив милостиню та спав на руїнах собору. Філіп розпорядився дати йому ліжко в гостьовому будинку.
Його думки знову полинули кудись далеко. Він повернувся до проповіді.
— То що зробив Йов? Дружина сказала йому: «Прокляни Бога й помри з миром». Хіба він послухав її? Не послухав. Чи втратив він віру? Не втратив. Диявол розчарувався в Йові. І ось що я вам скажу… — Філіп драматично здійняв руку, щоб підкреслити важливість моменту. — Знайте, що диявол розчарується й у мешканцях Кінгзбриджу! Адже ми поклоняємося істинному Богові, як і багатостраждальний Йов.
Він знову зупинився, щоб дати пастві усвідомити почуте, хоч і бачив, що його слова не надто її зворушили. Так, на обличчях людей можна було прочитати зацікавленість, але не натхнення. По правді, Філіп не був натхненним проповідником. Він був практичною людиною, тому й не міг захопити вірян своєю красномовністю. Люди і справді ставали надзвичайно відданими йому, але не миттєво: це відбувалося повільно, із часом, коли вони розуміли, як він живе й чого прагне. Іноді його вчинки надихали інших — принаймні раніше, — на відміну від його слів.