Філіп почав розуміти, до чого хилить Джек. Мадонна мала стати іскрою, що відродить у людях натхнення до зведення нового собору. Вона зробить те, чого не змогла Філіпова проповідь про Йова. Але одне запитання не давало Філіпові спокою: Господня це воля чи Джекова? А Джек не зупинявся:
— Тож я спитав її: «Але як? Я не маю грошей» А вона відповіла: «Я здобуду тобі гроші». І ми вирушили в довгий шлях з благословення архієпископа Теобальда Кентерберійського.
Коли Джек згадав архієпископа, то подивився на Філіпа.
«Він намагається щось мені сказати, — подумав Філіп. — Він каже, що все це схвалено впливовою особою».
Джек знову перевів погляд на вірян.
— Дорогою від Парижу, через Нормандію та через море віддані християни жертвували гроші на зведення оселі для Плачущої Мадонни.
По цих словах Джек дав знак комусь, хто стояв надворі.
За мить два сарацини в чалмах урочисто увійшли до церкви, несучи на плечах оббиту залізом скриню.
Селяни у страху відсахнулися від них. Навіть Філіп був вражений. Він знав, що сарацини темношкірі, але ніколи не бачив їх наживо, і це було неймовірне видовище. Їхні просторі яскраві халати приголомшували не менше. Сарацини пройшли крізь ошелешений натовп, стали на коліна перед Мадонною, а скриню шанобливо поставили на підлогу.
Запала мертва тиша. Джек відімкнув скриню великим ключем і підійняв віко. Люди витягували шиї, щоб побачити, що в ній. І тут Джек несподівано перевернув скриню.
Почувся шум, гучний, немов водоспад, і на підлогу посипалися пенні — сотні, тисячі срібних монет. Люди зібралися навколо, щоб придивитися: ніхто з них ніколи в житті не бачив стільки грошей.
Джек підвищив голос, щоб перекрити їхні вигуки.
— Я повернув Мадонну додому, і тепер віддаю її, щоб почати будувати для неї собор.
Він обернувся й подивився Філіпові в очі, немов хотів сказати: «Тепер слово за тобою».
Філіп не терпів, коли ним так маніпулювали, але водночас не міг не визнати, що все обставлено майстерно. Проте, це не означало, що він просто так здасться. Хай люди радісно вітають Плачущу Мадонну, але тільки Філіпові вирішувати, чи зможе вона покоїтись у Кінгзбриджі поруч із мощами святого Адольфія, і він досі вагався.
Дехто із селян почав про щось розпитувати сарацинів. Філіп зійшов з кафедри й підійшов до них, щоб послухати.
— Я з далеких-далеких країв, — сказав один із них.
Філіпа здивувало, що він розмовляє англійською зовсім як дорсетський рибалка, але більшість селян навіть не здогадувалася, що сарацини мають власну мову.
— З якої ти країни? — спитав хтось.
— Моя країна зветься Африка, — відповів сарацин.
В Африці, звісно, було багато країн, і Філіп, на відміну від селян, знав це, тож йому стало цікаво, з якої саме. Як цікаво було б, якби він прийшов із місця, що згадувалося в Біблії, скажімо, з Єгипту чи з Ефіопії.
Якась дівчинка допитливо торкнулася пальцем його темно-коричневої руки. Сарацин усміхнувся їй. Філіп подумав, що, крім кольору шкіри, він нічим не відрізняється від інших. Дівчинка осміліла та спитала:
— А яка вона, Африка?
— Там великі пустелі й дерева, на яких ростуть фіги.
— Що таке фіга?
— Це… Це фрукт, що на вигляд як полуниця, а на смак як груша.
Раптом у Філіпа виникла жахлива підозра. Він сказав:
— Скажи мені, сарацине, в якому місті ти народився?
— У Дамаску, — відповів той.
Філіпова підозра підтвердилася, і він розгнівався. Пріор схопив Джека за руку й відтягнув убік. Прошипів розлючено:
— Що за гру ти затіяв?
— Про що ви? — запитав невинно Джек.
— Ці двоє — не сарацини. Це рибалки з Вейргему з пофарбованими обличчями та руками.
Джека, здавалося, зовсім не турбувало те, що його обман розкрився. Він усміхнувся й спитав:
— Як ви здогадалися?
— Не думаю, що він колись бачив фігу, а Дамаск не в Африці. Для чого ця вистава?
— Це невинна облуда, — сказав Джек із чарівною усмішкою.
— Невинних облуд не буває, — холодно відповів Філіп.
— Добре, — Джек побачив, що Філіп сердиться, і посерйознішав. — Це має таку саму мету, як і кольорові малюнки на сторінках Біблії. Це не правда, це лише зображення. Мої пофарбовані мешканці Дорсету мають підкреслити той факт, що Плачуща Мадонна прийшла із сарацинського краю.
Священники й Алієна відділилися від натовпу, що оточив Мадонну, та підійшли до Філіпа з Джеком. Філіп не звернув на них уваги та знову сказав до Джека: