— Ніхто не боїться намальованої змії. Малюнок — то не брехня. А твої сарацини — не малюнки, вони самозванці.
— Після того, як у нас з’явилися сарацини, ми стали збирати набагато більше грошей, — пояснив Джек.
Філіп подивився на купу пенні, що лежали на підлозі.
— Містянам, напевне, здається, що цих грошей вистачить на весь собор, — сказав він. — Але насправді тут не більше ніж сотня фунтів. Ти знаєш, що цього й на рік роботи не стане.
— Гроші мають таке саме значення, як і сарацини, — відповів Джек. — Вони символічні. А ви маєте достатньо, щоб почати будівництво.
Це було правдою. Тепер ніщо не заважало Філіпові відновити будівництво. Мадонна була саме тим, що могло повернути Кінгзбридж до життя. Вона могла привернути до міста увагу пілігримів, вчених і просто цікавих. Вона могла відродити віру в серцях містян. Її вважатимуть добрим передвістям. Філіп чекав знаку від Господа й дуже хотів би вірити, що то він і є. Але це здавалося йому не знаком Господнім, а Джековим фокусом.
Молодший із двох священників сказав:
— Я — Рейнольд, а це — Едвард, і ми служимо в архієпископа Кентерберійського. Він вирядив нас супроводжувати Плачущу Мадонну.
— Якщо ви маєте благословення архієпископа, то навіщо вам знадобилося два ряджених сарацини, щоб представити Мадонну? — спитав Філіп.
Едвард дещо зніяковів, а Рейнольд сказав:
— Це придумав Джек, але я не бачу в тому шкоди. Ви ж не сумніваєтеся в Мадонні, Філіпе?
— Звертайся до мене «отче», — відрізав Філіп. — Те, що ти служиш в архієпископа, не означає, що можна вважати себе рівнею старшим за саном. А щодо твого запитання — так, я сумніваюся в цій статуї. Я не встановлю її в Кінгзбриджському соборі, доки не переконаюся в тому, що це справді священна реліквія.
— Дерев’яна статуя плаче, — зауважив Рейнольд. — Які ще докази потрібні?
— Хоч її плач і не зрозумілий, це ще не робить його чудом. Перетворення рідкої води на тверду кригу таке саме незбагненне явище, але чуда в тому немає.
— Архієпископ буде страшенно розчарований, якщо ви не приймете Мадонну. Йому довелося сперечатися з абатом Сюжером, який хотів залишити її в Сен-Дені.
Філіп розумів, що це погроза.
«Юному Рейнольдові доведеться докласти більше зусиль, щоб налякати мене», — подумав він і спокійно сказав:
— Я певен, що архієпископ не чекав, що я прийму Мадонну, не переконавшись в її справжності.
Його відволік якийсь рух. Філіп подивився вниз і побачив каліку, що привернув його увагу раніше. Нещасний повз підлогою, тягнучи за собою паралізовані ноги, — він старався наблизитися до статуї. Однак йому не вдавалося протиснутися крізь натовп. Філіп інстинктивно відійшов, щоб пропустити його. Сарацини не давали людям торкнутися статуї, але каліка підповз непоміченим. Філіп побачив, як він простягнув руку. Іншим разом пріор не дозволив би торкатися священного образа, але він іще не переконався в його святості, тому не став заважати. Каліка торкнувся подолу її дерев’яної сукні та несподівано радісно скрикнув:
— Я відчуваю! Я відчуваю! — Усі подивилися на нього. — До мене повертається сила!
Філіп із недовірою витріщився на нього, не певний, чого чекати далі. Чоловік зігнув одну ногу, потім — другу. Люди навколо ахнули. Він простягнув руку, і хтось схопив його за неї. Чоловік із зусиллям підвівся на ноги.
Натовп аж застогнав від захоплення.
— А тепер іди! — крикнув хтось.
Тримаючись за руку, що йому подали, чоловік зробив один непевний крок, а потім — другий. Люди стежили за ним у мертвій тиші. На третьому кроці він спіткнувся, і всі охнули. Але він зберіг рівновагу та пішов далі.
Натовп вибухнув захопленими вигуками.
Колишній каліка пішов навою в супроводі всіх, хто був у церкві. А потім побіг. Коли він вибіг за двері, під сонячні промені, у супроводі більшості вірян, вигуки натовпу сягнули піка.
Філіп подивився на священників. Рейнольд був приголомшений, а по щоках Едварда текли сльози. Вочевидь, вони були непричетні до цього. Філіп розвернувся до Джека та гнівно промовив:
— Як ти посмів влаштовувати такі фокуси?!
— Фокуси? — перепитав Джек. — Які ще фокуси?
— Цього чоловіка ніхто тут раніше не бачив, він з’явився кілька днів тому. А ще за день-два він піде геть з кишенями, набитими твоїми грошима, і шукай вітра в полі. Я знаю, як таке робиться, Джеку. На жаль, ти не перший, хто створює несправжнє чудо. Його ноги цілком здорові, чи не так? Він просто ще один рибалка з Вейргему.
Винуватий погляд Джека свідчив про справедливість цих звинувачень.