Їх задовольнила ця відповідь. Джек відчув: впевнені відповіді здатні переконати монахів, що він підходить на роль старшого майстра.
Аж тут підвівся Ремігій. Джек чекав на це.
— Я хочу прочитати уривок зі Святого Письма братам, що зібрались у капітулі, — доволі театрально промовив Ремігій і подивився на Філіпа, який кивнув на знак згоди.
Ремігій підійшов до аналоя та розгорнув величезну Біблію. Джек роздивлявся його. Тонкі губи Ремігія нервово кривилися, а лупаті світло-блакитні очі назавжди надали його обличчю обуреного виразу. Він був втіленням обурення. Колись давно Ремігій увірував у те, що призначений бути лідером, хоча мав надто слабкий характер для цього, і тепер жив у постійному розчаруванні, створюючи перешкоди тим, хто досягнув більше за нього.
— Книга «Вихід», — промовив він, гортаючи пергаментні сторінки. — Розділ двадцятий, вірш чотирнадцятий.
Джек думав, чого від нього чекати. Ремігій прочитав:
— Не чини перелюбу!
Після цього він гучно згорнув книгу й повернувся до свого місця.
Філіп із легким роздратуванням у голосі сказав:
— Брате Ремігію, думаю, тобі варто пояснити нам, чому ти вирішив зачитати цей короткий вірш, коли ми обговорюємо будівельні плани.
Ремігій звів пальця та вказав на Джека звинувачувальним жестом.
— Бо той, хто хоче бути нашим старшим майстром, живе в гріху! — загримав він.
Джек не міг повірити, що це серйозно. Він обурено відповів:
— Це правда, наш союз не був благословлений церквою через особливі обставини. Але ми можемо обвінчатися хоч зараз, якщо вам так треба.
— Не можете, — тріумфально заявив Ремігій. — Алієна вже одружена.
— Але в них не було шлюбних стосунків.
— І все одно, вони обвінчані в церкві.
— Якщо ви не дасте мені одружитися з нею, як мені не чинити перелюбу? — розлючено спитав Дек.
— Досить! — То був голос Філіпа. Джек подивився на нього. Той палав від гніву. — Джеку, ти живеш у гріху з дружиною брата?
Джек здивувався.
— Хіба ви не знали?
— Звісно ж, не знав! — закричав Філіп. — Думаєш, якби я знав, то мовчав би?
Запала тиша. Філіп ніколи не кричав. Джек усвідомив, що втрапив у біду. Його провина, звісно, була символічною, але монахи мали суворо ставитися до такого. На жаль, те, що Філіп не знав про стосунки Джека з Алієною, тільки погіршувало ситуацію. Це дало Ремігієві можливість захопити пріора зненацька й виставити його дурнем. Тепер Філіп мусив проявити твердість і показати всім, що може бути суворим.
— Але не можете ж ви збудувати негарну церкву лише для того, щоб покарати мене, — сумно сказав Джек.
— Ти маєш покинути цю жінку, — самовдоволено відповів Ремігій.
— Гуляй лісом, Ремігію, — випалив Джек. — Ми маємо сина — йому рік!
Ремігій сів із задоволеним виглядом.
— Джеку, якщо ти так розмовлятимеш у капітулі, тобі доведеться піти, — зауважив Філіп.
Джек знав, що він має заспокоїтися, але не міг.
— Але це смішно! — вигукнув він. — Ви наказуєте мені покинути мою жінку й дитину! Це не моральність, а сама лиш подоба!
Філіпів гнів швидко вщухнув, і Джек побачив у нього в очах знайомий вираз співчуття. Філіп сказав:
— Джеку, ти можеш ставитися до закону Господнього прагматично, але ми виконуємо його неухильно — тому що ми монахи. І ми не можемо взяти тебе будівником, якщо ти живеш у перелюбі.
Джек згадав рядок зі Святого Письма.
— Ісус казав: «Той з вас, хто без гріха, хай кине в мене камінь».
— Так, але потім Він сказав перелюбниці: «Іди й більше не гріши», — зауважив Філіп і розвернувся до Ремігія: — Ти, гадаю, відмовишся від своїх претензій, якщо перелюб припиниться.
— Звісно! — вигукнув Ремігій.
Попри гнів і смуток Джек бачив, що Філіп вправно перехитрив Ремігія. Він перевів увагу з нового проекту на питання перелюбу. Але Джека це однаково не влаштовувало.
— Я не покину її! — сказав він.
— Лише ненадовго, — зауважив Філіп.
Джек затихнув. Це стало для нього несподіванкою.
— Про що ви?
— Ти зможеш одружитися з Алієною, коли її шлюб буде розірваний.
— А це можливо?
— Це станеться саме собою, якщо, як ти кажеш, у них не було шлюбних стосунків.
— Що мені треба зробити?
— Звернутися до церковного суду. Зазвичай то суд єпископа Валер’яна, але в цьому разі тобі краще йти одразу до архієпископа{5} Кентерберійського.
— І архієпископ погодиться?