— Та жінка двадцять років переслідувала мене.
Валер’ян зазвичай був такий стриманий, що цей прояв почуттів вразив Вільяма до глибини душі.
— Коли собор завалився, вона зникла, — мовила Регана. — Не думаю, що ми ще колись її побачимо.
— Але тепер нас переслідує її син.
У голосі Валер’яна звучав неприхований страх.
— Чому не закувати його в кайдани за кривосвідчення? — спитав Вільям.
Валер’ян презирливо глянув на нього та сказав:
— Регано, твій син — справжній йолоп.
І тут Вільям зрозумів, що звинувачення Джека небезпідставні. А якщо він зміг це зрозуміти, то, значить, міг і Джек.
— Хто-небудь ще знає про це?
Регана відповіла:
— Пріор Джеймс сповідався в кривосвідченні перед смертю своєму підпріорові Ремігію. Але Ремігій завжди був на нашому боці й проти Філіпа, тому він нам не загроза. Мати Джека дещо знає, але не все — інакше вона вже скористалася б цим. Але Джек багато подорожував і міг дізнатися щось таке, що невідомо його матері.
Вільям усвідомив, що ця давня історія може бути корисною для нього. Він, немов його щойно осяяла ця думка, сказав:
— То давайте вб’ємо Джека Джексона.
Валер’ян зневажливо похитав головою.
— Це лише приверне увагу до нього та його звинувачень, — озвалася Регана.
Вільям відчув розчарування. Йому вже здавалося, що обставини складаються на його користь. Він ще поміркував, поки навколо панувала тиша. Тут йому ще дещо спало на думку, і він зауважив:
— Необов’язково. — Вони скептично подивилися на нього. — Джека можна вбити так, щоб не привертати до нього уваги.
— Добре, розкажи як, — мовив Валер’ян.
— Він може загинути під час мого нападу на Кінгзбридж, — сказав Вільям та із задоволенням відзначив, що тривога на їхніх обличчях змінилася на вираз здивування й поваги.
У другій половині дня Джек разом із пріором Філіпом обійшли будівництво. Руїни вівтаря вже розібрали, а уламки склали у дві великі купи в північній частині монастирського подвір’я. Звели нове риштовання, і муляри почали відбудовувати зруйновані стіни. Під стіною лазарету стояли великі штабелі деревини.
— Ти швидко просуваєшся, — зауважив Філіп.
— Не так швидко, як хотілося б, — відгукнувся Джек.
Вони оглянули фундамент трансептів. Десь із п’ятдесят робітників наповнювали відра землею в глибокому викопі, а інші, на поверхні, підіймали ті відра лебідками. Велетенські, грубо обтесані, кам’яні блоки для фундаменту вже були складені поруч.
Джек повів Філіпа у свою майстерню. Вона була значно більша за Томову повітку й не мала однієї стіни — щоб було світліше. Значну частину займала підлога для креслення. Джек поклав дошки на землю, зробив навколо бортик, заввишки в кілька дюймів, і залив туди гіпс аж до краю.
Коли гіпс затвердів, по ньому можна було ходити й вишкрябувати креслення за допомогою нагостреного металевого цвяха. Саме там Джек проектував дрібні деталі. Він також використовував циркулі, лінійки та косинці. Свіжі малюнки були чіткими й білими, але невдовзі сірішали, і поверх них можна було робити нові креслення, не хвилюючись, що вони змішаються зі старими. Цієї техніки Джек навчився у Франції.
В іншій частині майстерні стояв верстак, на якому він працював з деревом: робив зразки різьблення, які потім передавав мулярам як шаблони для обтісування каміння. Потроху темнішало, тож Джек уже не збирався працювати сьогодні й заходився збирати інструменти.
Філіп узяв один із зразків.
— Для чого це?
— Це — плінт, основа колони.
— Ти готуєшся завчасно.
— Мені вже кортить почати будувати як слід.
Нині всі їхні розмови були небагатослівними й діловими.
Філіп поклав зразок на верстак.
— Маю йти на вечірню відправу.
Він відвернувся.
— А я маю йти відвідати свою сім’ю, — жовчно сказав Джек.
Філіп зупинився, розвернувся до Джека, немов хотів щось відповісти, сумно подивився на нього й пішов.
Джек замкнув свою скриню з інструментами. То було безглузде зауваження. Він погодився працювати на Філіпових умовах і скаржитися не мало сенсу. Але він постійно сердився на Філіпа й не завжди міг стриматися.
Він вийшов із подвір’я пріорату в присмерку та попрямував до маленької хатини на бідній околиці, де жила Алієна разом зі своїм братом Річардом. Вона радісно всміхнулася, коли він увійшов, але не поцілувала: вони не торкалися одне одного через страх, що надто розпаляться й або розійдуться невдоволені, або віддадуться пристрасті. І тоді хтось зможе викрити їх на тому, що вони порушують обіцянку, яку дали пріорові Філіпу.