— Твій малюк живий.
Том не наважувався повірити. То було б надто неймовірно, надто нереально для цього світу.
— Не може бути, — промовив він.
— Він живий.
У душі Тома зажевріла надія.
— Справді? — спитав він. — Справді?
Вона кивнула.
— Справді. Я відведу тебе до нього.
Том зрозумів, що вона не жартує. Його охопило полегшення та щастя. Він впав на коліна й нарешті заридав так, немов греблю прорвало.
V
— Джек почув дитячий плач, — розповідала Елена. — Він ішов до річки, на північ звідси, де можна забити качку камінцем, якщо влучно кинути. Він не знав, що робити, тому побіг додому, щоб привести мене. Але коли ми поверталися туди, то побачили священника верхи, який тримав малюка на руках.
Том сказав:
— Я маю знайти його.
— Не хвилюйся, — відповіла Елена. — Я знаю, де він. Він повернув на роздоріжжя неподалік від могили. Та стежина веде до монастиря, що ховається серед лісу.
— Малому потрібне молоко.
— Монахи тримають кіз.
— Слава Богу! — палко мовив Том.
— Я відведу вас туди, щойно ви поїсте, але… — насупилася вона. — Поки що не кажи своїм дітям про монастир.
Том озирнувся на галявину. Альфред і Марта досі спали. Джек пішов туди й тепер дивився на них байдужим поглядом.
— Чому ні?
— Не можу сказати… Мені здається, розумніше буде зачекати.
— Але твій син усе їм розповість.
Вона похитала головою.
— Він бачив священника, але навряд чи щось зрозумів.
— Добре, — підкорився Том. — Якби я тільки знав, що ти десь поруч. Ти могла б врятувати мою Агнесу.
Елена знов похитала головою, і її темне волосся затанцювало навколо обличчя.
— Тут нічого не вдієш, хіба що зігрівати жінку, а ти зробив це. Коли в жінки кровить усередині, то кровотеча або вщухає і їй легшає, або ні, і тоді вона помирає.
На очах у Тома з’явилися сльози, і Елена сказала:
— Співчуваю. — Том мовчки кивнув, а жінка вела далі: — Але живі мають дбати про живих, а тобі потрібна гаряча їжа й нова ряднина.
Елена підвелася. Вони розбудили дітей. Том розповів їм, що з малюком усе добре, що Джек і його мама бачили, як його забрав священник, і що Том з Еленою знайдуть його пізніше, а спершу вона їх нагодує. Діти прийняли цю приголомшливу звістку спокійно — вже ніщо не здатне було їх вразити. Том, навпаки, був немов одурманений. Життя рухалося надто стрімко, не даючи йому можливості усвідомити разючі зміни. Він почувався наче верхи на коні, що поніс: залишалося тільки триматися й намагатися не втратити здоровий глузд. Агнеса народила дитину просто неба холодної ночі; дитина якимось дивом виявилася здоровою; все, здавалося, було добре, аж тут дружина спливла кров’ю в його обіймах, і він ошалів від горя; малюк був приречений, і він кинув його помирати; потім вони намагалися знайти його, але марно; потім з’явилася Елена, він вирішив, що це янгол, і вони кохалися, немов уві сні; а затим вона сказала, що дитина жива й здорова. Чи сповільниться колись життя, щоб дати Тому обміркувати всі ці події?
Вони вирушили. Том завжди думав, що вигнанці живуть в убогості, але Елена вбогою не була, і Томові стало цікаво, яка на вигляд її домівка. Вона вела їх лісом і постійно змінювала напрямок. Стежки ніде не було видно, але жінка впевнено переступала струмки, пірнала під низькі гілки, продиралася замерзлим болотом, чагарниками, перелазила через гігантські стовбури впалих дубів. Нарешті вона вийшла до суцільної стіни ожини й зникла. Том пішов за нею і побачив, що, попри його перші враження, у заростях вилася вузенька стежка. Він рушив далі. Ожина зімкнулася в нього над головою, і Том опинився в напівтемряві. Він зупинився й став чекати, доки очі пристосуються до пітьми. Поступово зрозумів, що вони в печері.
Повітря було тепле. Том побачив перед собою вогнище, обкладене пласкими каменюками. Дим ішов просто вгору: десь там утворювався природний димар. Обабіч вогню до стін печери дерев’яними кілками були прикріплені звірячі шкури — вовча й оленяча. Згори звисало копчене оленяче стегно. Том побачив саморобні кошики з дикими яблуками, смолоскипи на стінах і сухий очерет на підлозі. Біля вогню стояв казан, як у звичайній домівці, і, судячи із запаху, в ньому було таке саме вариво, яке готували всі інші люди: овочі, зварені з м’ясом на кістках і пряними травами. Том був вражений. Ця оселя була затишніша за хати багатьох холопів.
За вогнищем лежали сінники, зроблені з оленячої шкури й набиті, найімовірніше, очеретом, охайно покриті вовчими шкурами. Тут Елена й Джек спали, і вогнище, таким чином, розташовувалося між ними й входом у печеру. У глибині печери зберігався чималий арсенал мисливської зброї: лук, стріли, риболовна сітка, сильця на кроликів, кілька зловісних на вигляд кинджалів, ретельно зроблений дерев’яний спис із загостреним і загартованим у вогні кінчиком. Серед цього примітивного знаряддя в очі впадали три книги. Том був приголомшений: він ніколи не бачив книг у будинках, не кажучи вже про печеру — книгам місце в церкві.