Томмі грався на підлозі. Йому минуло вже півтора року, і наразі головним його захопленням було класти одні речі в інші. Перед ним стояло п’ять кухонних мисок, і він невтомно складав менші в більші, а також намагався запхнути більші в менші. Джека дивувало, як Томмі не розуміє інстинктивно, що більша миска не влізе в меншу; вражала сама думка, що це те, чого людина має навчатися. Томмі намагався визначити просторові відношення так само, як Джек, коли старався уявити, наприклад, форму каменя в півциркульному склепінні.
Томмі зачаровував Джека, але й змушував його відчувати тривогу. Досі Джек не хвилювався про те, як знайти роботу, втриматися на ній і забезпечити себе. Коли вирушив через усю Францію, він ні на мить не замислювався про те, що може залишитися без грошей і голодувати. Але тепер він прагнув надійності. Дбати про Томмі було значно складніше, ніж про себе. Уперше в житті він відчував відповідальність за когось.
Алієна поставила на стіл глек вина й пиріг із прянощами та сіла навпроти Джека. Він налив собі келих вина та із задоволенням зробив ковток. Алієна поклала пирога й для Томмі, але він був не голодний і сховав пиріг в очереті, яким була вкрита підлога.
— Джеку, мені бракує грошей, — сказала Алієна.
Джек здивувався.
— Я даю тобі дванадцять пенні на тиждень, а заробляю лише двадцять чотири.
— Вибач, — мовила вона. — Але ти живеш сам, і потреби в тебе менші.
Джекові це здалося необґрунтованим.
— Але робітникам платять лише шість пенсів на тиждень, а дехто з них має по п’ятеро-шестеро дітей.
Алієна похмуро дивилася на нього.
— Джеку, не знаю, як дружини робітників ведуть господарство — я цього не навчена. І на себе я нічого не витрачаю. Але ти щодня вечеряєш у мене. А ще є Річард…
— До чого тут Річард? — сердито спитав Джек. — Хіба він не здатен подбати про себе?
— Не здатен і ніколи не був.
Джек відчував, що Алієна з Томмі й без того важкий тягар для нього.
— Не певен, що я маю дбати ще й про Річарда!
— Я маю дбати про нього, — швидко відповіла вона. — Коли ти взяв мене, то взяв і його.
— Не пам’ятаю, щоб я погоджувався на це! — сердито відповів він.
— Не сердься.
Але було пізно: Джек уже розсердився.
— Річардові двадцять три роки — на два роки більше, ніж мені. Чому я маю забезпечувати його? Чому я маю платити за його бекон, коли сам їм сухий хліб на сніданок?
— Хай там як, а я знову вагітна.
— Що?
— У мене буде ще одна дитина.
Джекова злість немов випарувалась. Він схопив її за руку.
— Це прекрасно!
— Ти радий? — спитала вона. — Я боялася, що ти гніватимешся.
— Гніватимусь? Я в захваті! Я не бачив Томмі крихіткою — тепер дізнаюся, що пропустив!
— А ще більша відповідальність і ще більше витрат?
— До біса ті гроші. У мене поганий настрій через те, що ми живемо окремо. У нас багато грошей. Але ще одна дитина! Сподіваюся, це буде дівчинка. — Тут дещо спало йому на думку, і він насупився. — А коли?..
— Напевне, перед тим, як Філіп змусив нас жити окремо.
— Схоже, на Гелловін, — усміхнувся він. — Пам’ятаєш ту ніч? Ти скакала на мені, як на коні…
— Пам’ятаю, — сказала Алієна й зашарілася.
Джек ніжно подивився на неї.
— Я б і зараз повторив.
Вона усміхнулася.
— Я б також.
Вони взялися за руки.
Раптом увійшов Річард.
Він штовхнув двері, спітнілий і вкритий пилюкою, і ввів за собою також спітнілого коня.
— Кепські новини, — уривчасто дихаючи, сказав Річард.
Алієна підхопила Томмі з підлоги, щоб він не потрапив під важкі копита.
— Що сталося? — спитав Джек.
— Завтра всі мають поїхати з Кінгзбриджу, — відповів він.
— Чому?
— У неділю Вільям Гамлейський хоче остаточно спалити місто.
— Ні! — крикнула Алієна.
Джек аж похолонув. Перед його очима знову постала картина трирічної давнини, коли Вільямові вершники напали на ярмарок вовни зі смолоскипами та важкими палицями. Він згадав паніку, крики та сморід згорілої плоті. Знову побачив тіло свого вітчима з проваленим черепом. Йому стало тяжко на серці.
— Звідки ти знаєш? — спитав він Річарда.
— Я був у Ширингу й бачив, як Вільямові люди купували зброю.
— Це не означає…
— Але це ще не все. Я пішов за ними в шинок і підслухав їхні розмови. Один із них спитав, які в Кінгзбриджі укріплення, а другий відповів, що жодних.
— Боже, це правда, — сказала Алієна.
Вона подивилася на Томмі та інстинктивно прикрила рукою живіт, де ріс новий плід. Потім глянула на Джека й перехопила його погляд. Вони обоє думали про одне й те саме.