Річард продовжив:
— Потім я поговорив із молодшими воїнами, які не знають мене. Я розповів їм про битву під Лінкольном і сказав, що шукаю служби. Вони порадили мені негайно йти в Ерлскасл, тому що бій має бути в неділю.
— У неділю… — з острахом прошепотів Джек.
— Я поїхав в Ерлскасл, щоб пересвідчитись особисто.
— Річарде, це було небезпечно, — зауважила Алієна.
— Там я побачив усі ознаки: вісники сновигають туди-сюди, люди гострять зброю, тренують коней, чистять упряж… Жодних сумнівів не залишилось. — Голосом, у якому аж бриніла ненависть, Річард закінчив: — Жодні злодіяння не задовольняють цього диявола Вільяма — він завжди хоче ще.
Несвідомим, нервовим рухом він потягнувся до свого правого вуха й торкнувся потворного шраму.
Кілька хвиль Джек свердлив Річарда очима. Той був ледарем і марнотратом, але на військовій справі знався бездоганно. Якщо він каже, що Вільям планує напад, то, найпевніше, має рацію.
— Це катастрофа, — сказав Джек, звертаючись більше до себе.
Кінгзбридж щойно почав відновлюватися. Три роки тому було спалено ярмарок вовни, два роки тому собор завалився на вірян, а тепер ще й це. Люди скажуть, що печать нещастя знову лягла на місто. Навіть якщо вдасться втекти й уникнути кривавої розправи, Кінгзбридж буде зруйнований. Ніхто вже не захоче жити, ходити на ринок або працювати тут. Будівництво собору також занедбають.
— Треба негайно розповісти пріорові Філіпу, — мовила Алієна.
Джек кивнув.
— У ченців зараз вечеря. Ходімо.
Алієна взяла Томмі на руки, і вони пішли в сутінках на пагорб, у монастир.
— Коли собор буде завершений, ринок можна влаштовувати там. Це захистить від нападів, — сказав Річард.
— А наразі гроші, що приносить ринок, ідуть на будівництво собору, — зауважив Джек.
Він пішов у трапезну, а Річард та Алієна з Томмі залишилися чекати надворі. Молодий чернець читав щось латиною, а інші мовчки їли. Джек упізнав апокаліптичний уривок з Об’явлення Івана Богослова. Він став у дверях і зачекав, поки пріор його помітить. Філіп здивувався, але підвівся з-за столу та рушив за Джеком.
— Погані новини, — похмуро мовив Джек. — Нехай Річард розкаже.
Вони розмовляли в печерному мороці відновленого вівтаря. Річард описав ситуацію кількома реченнями. Коли він закінчив, Філіп сказав:
— Але ж ми не влаштовуємо ярмарок вовни — лише невеличкий ринок!
— Принаймні в нас є можливість вивести завтра всіх мешканців. Ніхто не постраждає. А хати ми відбудуємо, як минулого разу, — зауважила Алієна.
— Якщо Вільям не поженеться за ними, — зловісно додав Річард. — Від нього можна чекати чого завгодно.
— Навіть якщо ми всі врятуємося, це означатиме кінець нашого ринку, — сумно промовив Філіп. — Люди боятимуться торгувати в Кінгзбриджі.
— Це може означати й кінець собору, — сказав Джек. — Упродовж десяти років церква й горіла, й завалювалася, а під час нападу Вільяма на ярмарок загинуло багато мулярів. Наступна катастрофа, як на мене, буде останньою. Усі скажуть, що це місце прокляте.
Філіп був приголомшений. Йому, як здавалося Джекові, ще не було сорока, але його обличчя вже вкривали зморшки, а коротке волосся зовсім посивіло. І все ж в його блакитних очах горів небезпечний вогник, коли він сказав:
— Я не прийму цього. Не думаю, що це Божа воля.
Джек не розумів, що він має на увазі. Як можна було це «не приймати»? Курчата також могли б сказати, що не приймають лиса, але то ніяк не змінювало їхньої долі.
— І що ви будете робити? — скептично спитав Джек. — Молитися, щоб Вільям упав з ліжка та скрутив собі в’язи?
А от Річарда думка про спротив розпалила.
— Биймося! — сказав він. — А чом би й ні? Нас кілька сотень. Вільям приведе п’ятдесятьох, може, сотню, не більше — ми переважимо їх самою лиш кількістю.
— І скількох із наших уб’ють? — запротестувала Алієна.
Філіп похитав головою.
— Ченці не б’ються, — мовив він із жалем. — І я не можу просити містян віддати життя за те, за що готовий ризикнути своїм.
— На мулярів також не розраховуйте. Це не їхнє діло, — сказав Джек.
Філіп подивився на Річарда, який найбільше з усіх присутніх знався на військовій справі.
— Ми можемо якось захистити місто без жорстокої бійні?
— Без муру — навряд чи, — відповів Річард. — Нам нема чим зупиняти ворога, хіба що тілами.
— Мур, кажеш, — задумливо повторив Джек.