— Ми могли б викликати Вільяма на двобій між найсильнішими, але сумніваюся, що він на це погодиться, — сказав Річард.
— А мур навколо міста їх стримає? — спитав Джек.
— Взагалі-то, так, але ми його не маємо, — нетерпляче відповів Річард. — Міський мур не зведеш за ніч.
— Хіба?
— Звісно ж ні, не будь…
— Замовкни, Річарде, — владно сказав Філіп і з надією подивився на Джека. — Що ти задумав?
— Збудувати мур не так важко, як здається, — відповів Джек.
— Продовжуй.
Джекові думки кружляли навколо нового задуму. Усі слухали, затамувавши подих.
— Тут не потрібні арки, склепіння, вікна чи дах… Мур можна збудувати за ніч — за умови, що є достатньо людей і матеріалів.
— Із чого його будувати? — спитав Філіп.
— Подивіться навколо, — відповів Джек. — Є кам’яні блоки, призначені для фундаменту. Є стос деревини, вищий за будинок. На цвинтарі є купа уламків, що залишилися після падіння даху, а на березі — чимало каміння з каменярні. Матеріалів нам вистачає.
— А в місті чимало будівників, — підхопив Філіп.
Джек кивнув.
— Монахи зможуть керувати роботами. Будівники виконуватимуть складну роботу. А містяни будуть за помічників.
Він швидко обдумував свій план.
— Мур має тягнутися вздовж берега річки. Міст ми розберемо. Далі доведеться завести його на пагорб, уздовж бідної околиці, щоб з’єднати зі східною стіною пріорату… Далі — на північ… І вниз, знову до берега. Не певен, чи нам вистачить каміння…
— Це не обов’язково має бути мур, — сказав Річард. — Звичайна канава із земляним валом також допоможе, особливо там, де ворогу треба буде дертися вгору.
— Кам’яний мур точно буде надійнішим, — зауважив Джек.
— Буде, але в тому немає потреби. Призначення перепони — затримати супротивника на відкритій місцині, щоб захисники могли закидати його з укриття.
— Закидати? — перепитала Алієна. — Чим?
— Камінням, киплячою олією, стрілами з луків — майже кожна родина у місті має лук і стріли.
Алієна здригнулася та сказала:
— То нам однаково доведеться битися.
— Але ж не врукопаш.
Джек не знав, що робити. Найбезпечніше було б сховатись у лісі та сподіватися на те, що Вільям задовольниться спаленими будинками. Але навіть тоді лишалася ймовірність того, що він зі своїм військом переслідуватиме містян. Чи безпечніше це за те, щоб залишитися тут, під захистом муру? Як щось піде не так і Вільям зі своїм військом зможе прорватись у місто, на них чекатиме кривава розправа. Джек подивився на Алієну з Томмі й подумав про нове життя, що зародилося в її лоні.
— Може, є якийсь вихід? — розмірковував він. — Ми могли б вивести з міста жінок із дітьми, а чоловіки залишаться обороняти мур.
— Ні, дякую, — відповіла Алієна. — Це найгірше, що може бути. У нас тоді не буде ані муру, ані чоловіків, які могли б захистити нас.
Джек зрозумів, що вона має рацію. Без захисників від муру мало користі, а жінок із дітьми не можна кидати в лісі самих: Вільям може облишити місто й натомість убити їх.
— Джеку, ти будівник, — сказав Філіп. — Чи можна звести мур за один день?
— Я ще не будував мури, — відповів Джек. — Ескізи, ясно, намалювати вже не вдасться. Доведеться призначити майстрів, що керуватимуть зведенням окремих ділянок на власний розсуд. Розчин не встигне затвердіти до неділі. Це буде найгірший мур в Англії. Але загалом — так, це можливо.
Філіп обернувся до Річарда.
— Ти був у битвах. Якщо ми зведемо мур, ми зможемо стримати Вільяма?
— Безперечно, — відповів Річард. — Він готується до блискавичного нальоту, а не до облоги. Коли на його шляху з’являться укріплення, він нічого не зможе вдіяти.
Наостанок Філіп звернувся до Алієни:
— Ти з тих, хто потребує захисту, і маєш дитину на руках. Що ти скажеш? Краще сховатись у лісі та сподіватися, що Вільям не прийде по нас, а чи залишитися тут і збудувати мур, щоб зупинити його?
Джек затамував подих.
— Це питання не лише безпеки, — відповіла Алієна після недовгих роздумів. — Філіпе, ви присвятили все життя пріоратові. Джеку, цей собор — твоя мрія. Якщо ми втечемо, то втратимо все, заради чого жили. А щодо мене… Я маю особисті причини хотіти падіння Вільяма Гамлейського. Ми маємо залишитися!
— Добре, — сказав Філіп. — Ми будуємо мур.
Коли настала ніч, Джек, Річард і Філіп обійшли межі міста з ліхтарями — щоб вирішити, де саме пройде мур. Місто стояло на узвишші, і уздовж двох боків текла річка. Береги були надто м’які, щоб утримати кам’яний мур без фундаменту, тому Джек запропонував зробити там дерев’яний паркан. Річарда це задовольнило. Ворог не міг дістатися паркана, хіба що через річку, а це було практично неможливо.