Вони домовилися, що подекуди замість муру вириють рови із земляним валом. Річард запевнив, що цього буде цілком достатньо на схилах, де супротивник муситиме нападати знизу. А от на рівних ділянках треба було зводити кам’яний мур.
Джек обійшов місто й зібрав своїх будівників: кого по домах, часом підіймаючи з постелей, а кого й висмикуючи із шинку. Він пояснив, що їм загрожує і як місто збирається оборонятися, а потім повів усіх на околиці та розподілив по ділянках: теслярам наказав майструвати дерев’яний паркан, мулярам — кам’яний мур, а підмайстрам і звичайним робітникам копати рів і насипати вал. Він попросив кожного позначити свою ділянку укріплень кілками й мотузками та подумати перед сном, як вони її будуватимуть. Невдовзі периметр міста осяяла пунктирна лінія мерехтливих вогників: то майстри робили мітки у світлі ліхтарів. Коваль розпалив піч — він мав присвятити всю ніч виготовленню заступів. Незвична нічна діяльність порушила усталений лад більшості містян, і майстрам довелося пояснювати сонним людям, що відбувається. Тільки монахи, які лягли, щойно настала ніч, спали в благословенному невіданні.
Але опівночі, коли майстри завершили приготування, а більшість містян розійшлася по домівках, збуджено обговорювати новини під своїми ковдрами, — ченці прокинулися. Службу скоротили, всім дали хліба з елем у трапезній, і Філіп розповів братії що до чого. Завтра вони повинні були відповідати за організацію робіт. Вони розділилися на групи, кожна з яких мала допомагати одному будівникові: передавати його накази та стежити за виконанням робіт. Особливу увагу Філіп звернув на те, що вони мають забезпечити безперервне постачання матеріалів: каміння, розчину, деревини та інструментів.
Поки Філіп говорив, Джек гадав, як діятиме Вільям Гамлейський. Щоб дістатися з Ерлскаслу до Кінгзбриджу, треба було цілий день швидко їхати верхи, тому Вільям навряд чи виїде за день до бою — тоді його військо прибуло б втомленим. Вони мають виїхати цього ранку, на світанку. Вони не їхатимуть усі разом, а розділяться й приховають зброю та обладунки, щоб завчасно не здійняти паніки. Потім потайки зустрінуться опівдні, десь за годину-дві їзди до Кінгзбриджу — найпевніше, в маєтку котрогось із великих Вільямових орендарів. Увечері вони питимуть пиво, гостритимуть леза та розповідатимуть одне одному криваві історії про свої колишні перемоги: як калічили молодих, чавили старих копитами своїх коней, ґвалтували дівчат і жінок, рубали голови дітям і наштрикували немовлят на вістря своїх мечів, під надривні крики їхніх матерів. А недільного ранку вони нападуть. «Проте цього разу ми зупинимо їх», — подумав Джек. І однаково йому було страшно.
Ченці знайшли свої ділянки й необхідні матеріали. Потім, щойно небокрай на сході зажеврів, вони обійшли закріплені за ними квартали міста, постукали у двері й розбудили мешканців. У той самий час почулися монастирські дзвони.
На світанку робота закипіла. Юнаки й дівчата працювали, старші носили їжу та напої, а діти виконували дрібні завдання й переказували повідомлення. Джек постійно обходив усі ділянки й із тривогою стежив за ходом робіт. Там сказав робітникові, що замішував розчин, класти менше вапна, щоб той тверднув швидше. В іншому місці, побачивши, що тесляр робить паркан із жердин для риштовання, наказав його помічникам брати вже порізану деревину з іншого штабеля. Він також стежив за тим, щоб між різними ділянками муру не було проміжків. Джек жартував, усміхався та постійно намагався підбадьорити інших.
Зійшло сонце й осяяло блакитне небо — день обіцяв бути спекотним. З кухні пріорату прикотили кілька барил пива, але Філіп наказав розбавити його водою, а Джек не заперечував — працівники багато пили через спеку, і він не хотів, щоб вони позасинали.
Попри жахливу небезпеку, що їм загрожувала, настрій у всіх був піднесений. То було наче свято, коли всі містяни робили щось разом — пекли хліб на свято врожаю чи пускали свічки по воді на день літнього сонцестояння. Люди, здавалося, забули, що все це обумовлене загрозою, яка нависла на містом. Утім, Філіп помітив, що дехто обачливо покинув домівку. Утікачі, схоже, збиралися перечекати в лісі або, що ймовірніше, — в сусідніх селах, у родичів, які погодилися б їх прийняти. Але таких було небагато — практично всі містяни залишилися.
Опівдні Філіп знов ударив у дзвони, і роботи зупинили, щоб пообідати. Поки всі їли, Філіп із Джеком обійшли мур. Попри всі зусилля, досягнення були незначними. Кам’яні стіни ледь підійняли над землею, вал також ріс повільно, а в дерев’яних парканах і досі були великі прогалини.