Коли вони звершили обхід, Філіп спитав:
— Ми встигнемо закінчити вчасно?
Упродовж ранку Джек випромінював радість та оптимізм, але тепер був змушений оцінити ситуацію реалістично.
— З такою швидкістю — ні, — сумно сказав він.
— Як можна прискорити будівництво?
— Зазвичай єдиний спосіб будувати швидше — це будувати гірше.
— То будуймо гірше — але як?
Джек подумав.
— Зараз муляри викладають стіни, теслярі будують паркан, робітники насипають вал, а містяни носять матеріали. Але більшість теслярів здатні збудувати пряму стіну, а більшість робітників змайструвати паркан. То нехай теслярі допомагають мулярам, робітники збивають паркани, а містяни — риють рів і насипають вал. Щойно все налагодиться, ченці можуть забути про керування й допомагати робітникам.
— Добре.
Вони віддали нові розпорядження, поки всі доїдали.
«Цей мур буде не лише найгіршим в Англії, — подумав Джек. — Він, схоже, ще й завалиться найшвидше. Якщо все, що вони набудують, простоїть тиждень — це вже буде чудом».
У другій половині дня люди почали втомлюватися, особливо ті, хто працював усю ніч. Святкова атмосфера розвіялася, і робітники продовжували працювати з похмурою рішучістю. Кам’яні стіни росли, рів глибшав, а прогалини в паркані закривалися. Коли сонце почало сідати за обрій, вони зупинилися, щоб повечеряти, а потім знову взялися до роботи.
Настала ніч, але мур усе ще не був завершений.
Філіп виставив варту, наказав усім, крім дозорців, кілька годин поспати, пообіцявши розбудити їх дзвонами опівночі. Утомлені містяни розійшлися по домівках.
Джек пішов у хатину Алієни. Вони з Річардом ще не спали.
— Ти маєш забрати Томмі та сховатись у лісі, — сказав Джек.
Думка про це мучила його цілий день. Спершу він відкидав її, але спогади постійно переносили його в той день, коли Вільям спалив ярмарок вовни, тож врешті-решт Джек вирішив відправити родину в ліс.
— Я краще залишуся, — твердо мовила Алієна.
— Алієно, я не певен, що нам вдасться, і не хочу, щоб ти була тут, якщо Вільям Гамлейський прорветься через мур, — став переконувати її Джек.
— Я не можу піти, коли ти переконав усіх залишитися й битися, — розсудливо відповіла вона.
Однак його давно вже не хвилювала розсудливість.
— Якщо підете зараз, ніхто не дізнається.
— Згодом зрозуміють.
— Але тоді все буде скінчене.
— Подумай, яка це ганьба.
— До біса ганьбу! — закричав Джек. Він ошаленів з розпачу, коли побачив, що не може знайти слів, щоб переконати її. — Я хочу, щоб ви були в безпеці!
Його крик розбудив Томмі, і малий заплакав. Алієна взяла його на руки й заходилася заколисувати.
— Я не певна, що в лісі нам буде безпечніше, — сказала вона.
— Вільям не піде в ліс. Його цікавить місто.
— Його можу цікавити я.
— Можеш сховатися на своїй галявині. Туди ніхто не ходить.
— Вільям може знайти мене випадково.
— Послухай мене. Там буде безпечніше, ніж тут. Я це точно знаю.
— Я все одно хочу залишитися.
— Ти тут не потрібна, — грубо кинув Джек.
— Але я все одно залишусь, — відповіла вона з усмішкою, не звертаючи уваги на його грубість.
Джек ледь стримав прокляття. Коли Алієна щось вирішувала, з нею марно було сперечатися: вона ставала вперта, наче осел. Він став прохати:
— Алієно, я боюся того, що може статися завтра.
— Я теж боюся, — промовила вона. — Нумо боятися разом.
Він знав, що мусить відступитися, але надто сильно хвилювався.
— Ну і чорт з тобою, — розлючено сказав і вибіг надвір.
Постояв там, вдихаючи прохолодне нічне повітря, і невдовзі заспокоївся. Він і досі страшенно хвилювався, але сердитися на неї було безглуздо: завтра вони обоє можуть загинути.
Джек повернувся в хату. Алієна стояла сумна там, де він її покинув.
— Я кохаю тебе, — сказав він.
Вони обійнялися й довго не розтуляли обіймів.
Коли він нарешті вийшов з дому, місяць був уже високо. Джек заспокоював себе тим, що, можливо, Алієна не помиляється: може, тут буде безпечніше, ніж у лісі. Принаймні, якщо їй загрожуватиме небезпека, він знатиме про це та спробує захистити її.
Він розумів, що не зможе заснути, тому навіть не намагався лягати. Його охопив ірраціональний страх, що всі просплять північ і не прокинуться до світанку, коли військо Вільяма вдереться в місто, щоб рубати їх і палити. Джек знай ходив околицями міста й почувався доволі дивно: до сьогодні Кінгзбридж не мав жодних укріплень. Кам’яний мур був заввишки по пояс, і цього було недостатньо. Паркани вийшли високі, але однаково подекуди в них залишилися прогалини, достатні для того, щоб могли проїхати вершники. Висота земляних валів навряд чи зупинить бойового коня. Вони мали ще багато роботи.