Вільям не міг уважно стежити за крученими богословськими суперечностями, але чудово уявляв, як насправді розв’язуються такі питання.
— Ти хочеш сказати, що все може піти в будь-який бік?
— Атож.
— А в який саме — залежить від того, хто сильніше натисне.
— Так. У цьому разі результат ні на що не вплине, бо це не питання приналежності майна, вірності можновладцеві або військового союзу. Але якби на терезах було щось вагоміше й хтось, скажімо архідиякон, наполегливо заперечував би доводи Граціана, то в розірванні шлюбу, найпевніше, відмовили б. — Валер’ян подивився на Вільяма пронизливим поглядом, від якого тому закортіло зщулитися. — Думаю, я знаю, про що ти хочеш попросити.
— Я хочу, щоб ти виступив проти розірвання.
Валер’ян примружив очі.
— Не розумію, кохаєш ти цю нещасну жінку чи ненавидиш.
— Атож, — відповів Вільям. — Я теж не розумію.
Алієна сиділа на траві в смарагдовому затінку могутнього бука. Краплини з водоспаду, немов сльози, падали на каміння в неї під ногами. То була галявина, де Джек розповідав їй історії. Саме тут він уперше поцілував її — так несподівано та швидко, що вона вдала, ніби того й не було. Саме тут вона закохалася в нього, хоч і не хотіла признаватись у цьому навіть собі. Тепер вона щиро шкодувала, що не віддалася йому вже тоді, не одружилася з ним і не завела дітей — так, щоб зараз, хай би що сталося, бути його дружиною.
Вона лягла, щоб дати відпочити спині. Стояла середина літа, повітря було гаряче й нерухоме. Вагітність уже втомила її, а до пологів усе ще залишалося щонайменше шість тижнів. Алієні здавалося, що в неї може бути двійня, але вона відчувала поштовхи лише в одному місці, а коли Марта, Джекова зведена сестра, послухала її живіт, то почула биття лише одного серця.
Того недільного полудня Марта залишилася доглядати Томмі — щоб Алієна з Джеком могли зустрітись у лісі й поговорити про своє майбутнє. Архієпископ відмовив у розірванні шлюбу — найімовірніше, через протест єпископа Валер’яна. Філіп сказав, що вони зможуть звернутися з клопотанням іще раз, але до того мають жити окремо. Він був згодний, що це несправедливо, але наполягав: така Божа воля. Алієні більше здавалося, що то воля злих людей.
Її гіркий жаль був тягарем, що вона носила із собою, як і свою вагітність. Часом він цілком охоплював її, часом вона майже забувала про нього, але той жаль завжди був із нею. Іноді він спричиняв біль, але то був знайомий біль. Вона шкодувала через те, що образила Джека, шкодувала, що вчинила так із собою, і навіть співчувала мерзенному Альфредові, який жив тепер у Ширингу й не потикав носа в Кінгзбридж. Алієна пішла заміж за Альфреда лише з однієї причини: щоб мати можливість підтримати Річарда в його спробах відвоювати графський титул. Вона не змогла досягнути своєї мети, а її справжнє кохання — кохання до Джека — опинилося під загрозою. Їй виповнилося двадцять шість, і її життя було зруйноване — з її ж власної провини.
Алієна з теплом згадувала ті перші дні з Джеком. Коли вони зустрілися вперше, він був іще малим хлопчиськом, хоч і дуже незвичайним. Навіть коли він виріс, Алієна продовжувала сприймати його як дитину. Тільки завдяки цьому він подолав кордон, яким вона відмежувалася від усіх. Алієна відмовляла всім залицяльникам, але Джек не здавався їй одним із них, тому вона й підпустила його до себе. Тепер вона дивувалася, чому так довго опиралася коханню. Вона обожнювала Джека й не знала більшої радості, ніж лежати поруч із ним. Але колись навмисно заплющувала очі на своє щастя.
Тепер, згадуючи минуле, Алієна усвідомлювала, що її життя до Джека було порожнім. Вона з головою поринула в справи, присвятила себе торгівлі вовною, але тепер ті дні здавалися їй безрадісними, наче безлюдний палац або стіл, де стоять срібні тарелі й золоті келихи, але немає ані їжі, ані напоїв.
Вона почула кроки та швидко сіла. То був Джек — худий і граційний, немов сухорлявий кіт. Він сів поруч і ніжно поцілував її в губи. Від нього пахнуло потом і кам’яним пилом.
— Страх яка спека, — сказав він. — Ходімо купатися.
Перед такою спокусою було важко встояти.
Джек скинув одяг. Алієна дивилася на нього із жагою — вона не бачила його оголеним уже багато місяців. Руде волосся вкривало його ноги, але на грудях не було жодної волосини. Джек подивився на неї, чекаючи, поки вона почне роздягатися. Алієна почулася збентеженою: він іще не бачив її тіла під час вагітності. Вона розв’язала шнурок у комірі полотняної сукні та зняла її через голову, з тривогою спостерігаючи за його реакцією. Боялася, що він з огидою подивиться на її погрубіле тіло, але дарма: навпаки, на його обличчі з’явився пристрасний вираз. «Не варто було сумніватися, — подумала вона. — Такою він кохатиме мене не менше».