Але потім пом’якшав.
— Добре, — сказав він. — Я наймаю тебе, але тільки в пам’ять про Тома.
— Дякую, — відгукнувся Альфред. Його обличчя залишилося невиразним. — Можна починати просто зараз?
Джек кивнув.
— Ми закладаємо фундамент у наві. Ставай до роботи.
Зведенюк простигнув йому руку. Якусь мить Джек вагався, але таки потиснув її. Альфредова хватка з роками не послабшала.
Альфред пішов. Джек стояв і дивився на креслення колони. Він зробив його в натуральну величину, щоб старший тесляр міг виготовити шаблон за ескізом, за яким муляри потім розмічатимуть каміння для різьблення.
Чи не було його рішення хибним? Він згадав, що Альфредова стеля завалилася. Але він не залучатиме зведенюка до складних робіт — будівництва склепіння та арок: прямі стіни й підлога — то межа його вмінь.
Поки Джек розмірковував, почулися полудневі дзвони до обіду. Він відклав нагострений цвях, яким креслив, і подався додому.
Одружені муляри обідали по домівках, а самотні їли в повітці. На деяких будівельних майданчиках робітників годували — щоб запобігти пообіднім запізненням, прогулам і пияцтву. Але чернечий стіл часто був надто бідний, і більшість майстрів самі забезпечували себе харчами. Джек жив у старому будинку Тома Будівника зі своєю зведеною сестрою Мартою, яка була йому за домогосподарку. Вона також доглядала Томмі й другу Джекову дитину — дівчинку, яку вони з Алієною назвали Саллі, — коли Алієна мала справи. Марта зазвичай куховарила для Джека й дітей, а Алієна часом приєднувалася до них.
Він вийшов з подвір’я пріорату й швидко пішов додому. Дорогою в нього промайнула думка, що Альфред може повернутися туди, де жив колись із Мартою. Врешті-решт, вона була йому рідною сестрою. Джек не подумав про це, коли погодився взяти Альфреда на роботу.
За мить він усвідомив, що дарма боїться. Ті дні, коли Альфред міг знущатися з нього, давно минули. Джек — старший майстер Кінгзбриджу, і якщо він скаже, що Альфред не може оселитися в його будинку, той не буде там жити.
Він уже був готовий побачити Альфреда вдома за столом і з полегшенням зітхнув, коли не побачив. Алієна стежила за тим, як їдять діти, а Марта помішувала щось у казані над вогнем. Джек аж пустив слину від запаху тушкованої ягнятини.
Він цмокнув Алієну в чоло. Їй було вже тридцять три роки, але вона була така сама, як і десять років тому: густе й темне кучеряве волосся, чутливі губи, чарівні темні очі. Вплив часу й пологів ставав помітним, лише коли вона роздягалася: її прекрасні груди опустилися, стегна стали ширшими, а живіт уже не був пласким.
Джек ніжно подивився на два плоди тіла Алієни: дев’ятирічного Томмі — здорового рудого хлопчика, доволі великого як на свій вік, що так жадібно пхав ягнятину собі до рота, наче тиждень не їв; і семирічну Саллі, що мала темні кучері, як і її мати. Донька радісно усміхнулася йому, демонструючи прогалину між зубами — таку саму, яку мала Марта, коли Джек уперше побачив її сімнадцять років тому. Томмі щоранку ходив у монастирську школу, де навчався читати й писати. Саллі навчала Алієна — монахи не брали до школи дівчат.
Джек усівся, а Марта зняла казан з вогню й поставила його на стіл. Вона була дивною дівчиною. Їй було вже за двадцять, але вона не виказувала жодного прагнення до одруження. Марта завжди була прив’язана до Джека й, здавалося, становище його домогосподарки цілком задовольняло її.
Джек був головою, без жодних сумнівів, однієї з найдивніших родин у графстві. Вони з Алієною належали до найвпливовіших містян: він — старший майстер у соборі, вона — найбільша виробниця тканини за межами Вінчестеру. Усі сприймали їх як чоловіка та дружину, хоча їм було заборонено проводити ночі разом і вони жили в різних будинках — Алієна зі своїм братом, а Джек — зі зведеною сестрою. Щонеділі й по святкових днях ці двоє кудись пропадали, і всі розуміли, чим вони займаються, окрім, звісно, пріора Філіпа. Тим часом Джекова мати жила в лісовій печері, тому що її вважали відьмою.
Джек час від часу лютився через те, що йому не можна одружитися з Алієною. Він, бувало, лежав уночі з розплющеними очима, слухав хропіння Марти в сусідній кімнаті й думав: мені двадцять вісім років — чому я сплю сам-один? Наступного дня після цього він сердився на пріора Філіпа, відхиляв усі пропозиції капітулу як недоцільні або занадто витратні, відмовлявся обговорювати якісь зміни або йти на поступки, немов собор можна будувати лише в Джеків спосіб. У таких випадках Філіп уникав його упродовж кількох днів і чекав, доки буря мине.