Він сунув руку під туніку, витягнув гаманець і дістав три срібні пенні.
— Але старайся вкластися у дванадцять пенсів на тиждень — може, вдасться, — сказав він.
То була чимала сума. Джекові платили лише двадцять чотири пенні на тиждень, хоча монастир давав йому ще й свічки, плащі та чоботи.
Він проковтнув залишки пива з кухля та пішов. Було незвично холодно як для початку осені. Погода й досі лишалася дивною. Джек швидко пройшов вулицею на подвір’я пріорату. Сонце ще не зійшло, і на будівництві було лише кілька майстрів. Він попрямував навою, роздивляючись фундаменти. Вони, на щастя, були майже готові — цього року роботи на будівництві, мабуть, доведеться згорнути раніше через холодну погоду.
Джек подивився на нові трансепти. Задоволення від того, що йому вдалося створити, затьмарювали тріщини. Вони знову з’явилися наступного дня після бурі. Джек був неймовірно розчарований. Буря, звісно, видалася жахлива, але його собор був спроектований так, щоб вистояти в сотнях таких ураганів. Він зніяковіло похитав головою. Слід було б обговорити це з кимось, хто будував такий самий собор, але ніхто в Англії такого ще не робив, і навіть у Франції досі не будували такої високої церкви.
У якомусь пориві Джек пішов не до підлоги для креслення, а підійнявся сходами аж на дах. Свинцеві листи вже поклали, а до бельведера, що блокував відведення дощової води, додали велику ринву в підошві. На даху було вітряно, тому, підходячи до краю, Джек старався триматися за щось: інакше став би не першим будівником, якого здуло з даху поривом вітру. Тут, нагорі, вітер завжди віяв сильніше, ніж унизу. Здавалося, що вище підіймаєшся, то сильніше він дме…
Джек завмер, дивлячись перед собою. Що вище підіймаєшся, то сильніший вітер. Це й була відповідь. Тріщини спричиняла не вага склепіння, а його висота. Собор, який Джек збудував, був достатньо міцним, щоб витримувати вагу склепіння, — у цьому він не сумнівався, — але про вітер не подумав. Стіни постійно перебували під тиском вітру, і через їхню висоту цього було достатньо, щоб утворювалися тріщини. Стоячи на даху, відчуваючи силу потоку повітря, Джек цілком ясно уявляв собі його вплив на старанно збалансовану будівлю в себе під ногами. Він знав її так добре, що мало не фізично відчував навантаження, немов ті стіни були частиною його власного тіла. Вітер, що обдував церкву збоку, немов тиснув і на нього. Собор брався тріщинами, бо не міг вигнутися.
Джек був певен, що знайшов відповідь, але не розумів, що йому тепер робити. Він мав укріпити клеристорій так, щоб той витримував пориви вітру. Але як? Масивні контрфорси звели б нанівець той приголомшливий ефект легкості й грації, якого він так успішно досяг.
І все одно, якби це гарантувало цілісність будівлі, він би погодився.
Джек пішов сходами вниз. Він не відчував радості попри те, що зрозумів суть проблеми, адже її розв’язання загрожувало зруйнувати його мрію. «Схоже, я був надто самовпевненим, — думав він. — Я гадав, що здатний збудувати найпрекрасніший собор у світі. Чому я вирішив, що можу зробити це краще за інших? Чому я вирішив, що якийсь особливий? Треба було просто скопіювати проект іншого майстра, щоб бути певним».
Біля підлоги для креслення на нього чекав Філіп. Обличчя пріора було стурбованим, а чубок посивілого волосся на голеній голові — скуйовдженим. Він, здавалося, не спав усю ніч.
— Нам треба скоротити витрати, — без церемоній сказав він. — Ми не маємо грошей, щоб будувати в такому темпі.
Джек побоювався цього. Ураган знищив урожаї по всьому півдню Англії — це, звісно, не могло не вплинути на прибутки пріорату. Джек тривожився щоразу, коли хтось заводив розмови про скорочення витрат. Він завжди боявся, що може не дожити до тих часів, коли собор буде завершений, але не показував свого страху.
— Наближається зима, — сказав Джек. — Взимку роботи все одно сповільняться, а цього року зима буде ранньою.
— Недостатньо ранньою, — похмуро зауважив Філіп. — Я хочу скоротити видатки удвічі, і негайно.
— Удвічі?!
Це здавалося неможливим.
— Зимові звільнення починаються сьогодні.
Це було гірше, ніж очікував Джек. Сезонні робітники зазвичай працювали до початку грудня. Взимку вони будували дерев’яні хати або майстрували плуги й вози — для своїх родин чи на продаж. Цього року їхні родини не будуть їм раді.
— Ви знаєте, що відправляєте їх голодувати? — спитав Джек. Філіп сердито подивився на нього. — Ну звісно, знаєте. Дарма я питав.