— Альфред — син Тома Будівника, першого майстра Кінгзбриджу, — вів далі архідиякон Болдвін. — Він і сам певний час був старшим майстром, доки його не потіснив зведений брат.
Син Тома Будівника. Це той, хто одружився з Алієною, але не жив із нею як чоловік із дружиною, зрозумів Вільям. Він подивився на майстра із щирою зацікавленістю. Вільям нізащо не сказав би, що йому бракує чоловічої сили. Альфред здавався здоровим і цілком нормальним. Але Алієна мала дивний вплив на чоловіків.
Архідиякон Пітер спитав:
— Ти працював у Парижі й вивчав стиль Сен-Дені?
— Ні…
— Але ми хочемо збудувати храм у новому стилі.
— Зараз я працюю в Кінгзбриджі, де мій брат — старший майстер. Він привіз цей новий стиль із Парижу, і я навчався в нього.
Вільям зацікавився, як єпископ Валер’ян зміг схилити Альфреда на свій бік і не викликати підозри, але потім згадав, що Кінгзбриджський підпріор Ремігій був Валер’яновим посіпакою. Напевне, Ремігій і підмовив його.
Він пригадав іще дещо про Кінгзбридж і звернувся до Альфреда:
— Але твій дах завалився.
— То не моя вина, — відповів Альфред. — Пріор Філіп наполягав на тому, щоб змінити конструкцію.
— Я знаю Філіпа, — сказав Пітер голосом, що, здавалося був наскрізь просоченим отрутою. — Упертий і бундючний чоловік.
— Звідки ви його знаєте? — спитав Вільям.
— Багато років тому я був монахом у лісовому скиті Святого Йоана, яким тоді керував Філіп, — похмуро відповів Пітер. — Я засуджував його за надмірну поступливість, і він зробив мене роздавачем милостині, щоб я йому не заважав.
Неважко було помітити, що Пітерова образа досі не згасла, і це явно сприяло тому, що затівав Валер’ян.
— Хай там як, я не хочу наймати будівника, чий дах завалився, хоч як він це виправдовує, — наполягав Вільям.
— Я єдиний старший майстер в Англії, що працював на будівництві собору в новому стилі, окрім Джека Джексона, — зауважив Альфред.
— Мені чхати на Сен-Дені. Думаю, церква, збудована за звичайним проектом, послужить душі моєї бідолашної матері не гірше.
Валер’ян і Пітер обмінялися поглядами, і єпископ тихо сказав Вільямові:
— Одного дня ця церква може стати Ширингським собором.
Тепер Вільямові все стало ясно. Упродовж багатьох років Валер’ян замишляв перенести престол єпархії з Кінгзбриджу в Ширинг, але пріор Філіп перехитрив його. Схоже, Валер’ян повернувся до свого плану й збирався піти в обхід — на відміну від минулого разу, коли напряму попросив архієпископа Кентерберійського задовольнити його прохання. Тепер він збирався збудувати нову церкву, велику та значущу, гідну стати собором, і водночас знайти союзників з кола архієпископа, як-от Пітер, перш ніж знову звертатися до нього з проханням. Це, звісно, був гарний задум, але Вільям лише хотів збудувати церкву в пам’ять про матір, щоб полегшити тортури, що їх зазнавала її душа, поки проходила через вічне полум’я. Тож йому було прикро, що Валер’ян вирішив скористатися його поривом для власної вигоди. З іншого боку, наявність собору сприятиме розвитку Ширингу, що буде вигідно для Вільяма.
— Але це ще не все, — озвався Альфред.
— Про що ти? — спитав Валер’ян.
Вільям придивився до них. Альфред був набагато кремезніший, сильніший і молодший за Валер’яна і легко збив би того з ніг, навіть якби одну з його здоровезних рук зв’язали йому за спиною, але поводився він як слабший. Колись Вільям розсердився б, якби побачив, що миршавий блідий священник попихає сильним чоловіком, але тепер він уже не реагував на це, бо знав, що так влаштовано світ.
Альфред стишив голос і сказав:
— Я можу привести із собою всю робочу силу Кінгзбриджу.
Раптом усі троє прикипіли до нього очима.
— Ану повтори, — велів Валер’ян.
— Якщо наймете мене старшим майстром, я приведу із собою всіх майстрів із Кінгзбриджу.
— Звідки нам знати, що ти кажеш правду? — обачливо спитав Валер’ян.
— Я не прошу вас мені вірити, — відповів Альфред. — Пообіцяйте мені роботу. Якщо я не зроблю те, про що кажу, то піду й не проситиму про платню.
Усі троє співбесідників з різних причин ненавиділи пріора Філіпа, тому негайно схопилися за можливість завдати йому такого важкого удару.
— Кілька мулярів раніше працювали в Сен-Дені, — додав Альфред.
— Як ти переконаєш їх піти за тобою? — спитав Валер’ян.
— Яке це має значення? Скажімо так: я їх влаштовую більше, ніж Джек.
Вільям подумав, що Альфред бреше, і Валер’ян, схоже, вважав так само: він відкинув голову назад й уважно подивився, націливши на муляра свого носа. Утім, все, що Альфред казав до цього, здавалося правдою. І, хай там що, був певен, що зможе привести із собою всіх кінгзбриджських майстрів.