— Якщо всі підуть за тобою, роботи в Кінгзбриджі зупиняться, — сказав Вільям.
— Так, — підтвердив Альфред. — Зупиняться.
Вільям подивився на Валер’яна з Пітером.
— Це треба обговорити. Хай він пообідає з нами.
Валер’ян кивнув на знак згоди та сказав Альфредові:
— Іди за нами в мій будинок. Він на іншому краю ринкового майдану.
— Знаю, — відгукнувся Альфред. — Я ж його і збудував.
Цілих два дні пріор Філіп відмовлявся обговорювати страйк. Він немов онімів з гніву й щоразу, коли бачив Джека, розвертався та йшов в інший бік.
На другий день з одного віддаленого млина, що належав пріоратові, прибуло три вози борошна. Їх супроводжували воїни: борошно нині було на вагу золота. Вантаж приймав брат Джонатан, який став заступником старого келаря Катберта Білоголового. Джек дивився, як Джонатан лічить мішки. У його обличчі було щось дивно знайоме, він немов нагадував когось, кого Джек добре знав. Джонатан був високий і незграбний, зі світло-шатеновим волоссям, геть не схожий на низенького, худорлявого й чорнявого Філіпа, — але в усьому іншому він перейняв риси людини, що замінила йому батька: наполегливість, вірність принципам, відданість і амбітність. Усі любили його попри надмірно сувору моральність — як, власне, й Філіпа.
Якщо Філіп відмовлявся розмовляти, єдиним виходом було поговорити з Джонатаном.
Джек дивився, як Джонатан розраховувався з воїнами та візниками. Він добре знав свою справу: коли візники попросили більше грошей, ніж їм належало, — як і завжди — він відмовив їм, ввічливо, але твердо. Джек подумав, що монастирська освіта — то гарна підготовка для керівництва.
Керівництво. Джекові недоліки в цьому проявилися доволі явно. Проблема перетворилася на справжню кризу через його недбале поводження з працівниками. Щоразу, як згадував їхню розмову, він проклинав свою неспроможність і був рішуче налаштований виправити все. Коли візники з бурчанням пішли, Джек підійшов до Джонатана й мимохідь кинув:
— Філіп страшенно гнівається через страйк.
Якусь мить здавалося, що Джонатан скаже щось неприємне, адже й сам сердився через це, але вираз його обличчя швидко змінився.
— Здається, що гнівається, але насправді він ображений.
— Він сприйняв це як особисту образу, — погодився Джек.
— Так. Він почувається так, наче майстри відвернулися від нього у скрутну годину.
— Певним чином так і є, — сказав Джек. — Але Філіп також припустився помилки, коли вирішив так категорично змінити заведений порядок.
— Що ж йому було робити? — заперечив Джонатан.
— Спершу треба було пояснити їм, що в нас скрутне становище. Тоді вони й самі могли б запропонувати, як можна витрачати менше. Але я не можу звинувачувати Філіпа, тому що й сам припустився цієї помилки.
У Джонатанові прокинулася допитливість.
— Як саме?
— Я повідомив працівникам про скорочення витрат так само різко й нетактовно, як Філіп мені.
Джонатан, який був налаштований так само, як Філіп, і звинувачував у всьому людську підступність, тепер, хоч і неохоче, побачив ситуацію з іншого ракурсу. Джек вирішив нічого більше не казати. Він бачив, що вже посіяв сумнів.
Він покинув Джонатана й повернувся до приміщення з підлогою для креслення. Він збирав своє знаряддя й думав, що труднощі полягають у тому, що Філіп був головним примирителем у місті. Він судив порушників і розбирав суперечки. Те, що він сам став стороною у сварці, розлючений, ображений і невблаганний, тривожило. Цього разу примирителем мав виступити хтось інший, і Джек не міг уявити в цій ролі нікого, крім себе. Як старший майстер він і був тим посередником, що міг розмовляти з обома сторонами, а в його мотивації ніхто не сумнівався: він лише прагнув продовжити будівництво.
До кінця дня він обмірковував, що йому робити, і постійно ставив собі одне й те саме запитання: що на його місці зробив би Філіп?
Наступного дня він відчув, що готовий до розмови з пріором.
Був холодний сльотавий день. Після полудня Джек ходив запустілим собором, натягнувши каптур на голову, щоб не промокнути, удавав, що роздивляється тріщини в клеристорії (то була проблема, розв’язання для якої він так і не знайшов), і чекав, аж доки побачив, як Філіп поспіхом прямує у свій будинок із клуатру. Щойно він зник за дверима, Джек рушив за ним.