Вийшов мельник. Своїм понурим виглядом він, безсумнівно, мав завдячувати одвічному презирству, з яким селянство ставилося до його ремесла. Але тепер на зміну похмурості прийшла тривожність. Проте Вільяма це влаштовувало: він любив, коли люди лякалися його появи.
— Не знав, що ти маєш дочку, Вульфріку, — сказав Вільям із хтивими нотками в голосі. — Ти що, ховав її від мене?
— Це Меґґі, моя дружина, — відповів той.
— Брешеш. Твоя дружина — стара спрацьована карга, я пам’ятаю її.
— Моя Мей померла минулого року. Я знову одружився.
— От старий брудний пес! — вигукнув Вільям з усмішкою. — Вона ж на тридцять років молодша за тебе!
— На двадцять п’ять…
— Ну досить. Де моє борошно? Один мішок із двадцяти!
— Усе тут, мілорде. Прошу увійти.
Вхід у млин пролягав через будинок мельника. Вільям з лицарями увійшли в єдину кімнату в хаті слідом за мельником. Молода дружина мельника стояла на колінах перед вогнищем і підкладала туди дрова. Коли вона нахилилася, її туніка облягла сідниці. Вільям відзначив, що в неї доволі м’ясисті стегна. Не дивно: дружина мельника під час голоду худне останньою.
Вільям зупинився, витріщившись на її зад. Лицарі посміхнулися, а мельник заметушився. Молодиця озирнулася, зрозуміла, що всі дивляться на неї та підвелася в сум’ятті.
Вільям підморгнув їй і сказав:
— Принеси нам елю, Меґґі, — ми геть спраглі.
Вони увійшли в наступні двері й потрапили до млина. Мішки борошна були складені колом на круглому току. Їх було небагато. Зазвичай вони лежали купою, вищою за людський зріст.
— І це все? — спитав Вільям.
— Врожай був мізерний, мілорде, — схвильовано відповів Вульфрік.
— І де моє?
— Ось, мілорде. — Він указав на купу з восьми-дев’яти мішків.
— Що?! — Вільям відчув, як його обличчя запалало. — Оце моє? У мене два вози надворі стоїть, і ти пропонуєш мені це?
На обличчі Вульфріка з’явився страдницький вираз.
— Мені шкода, мілорде.
Вільям порахував мішки.
— Тут тільки дев’ять!
— Це все, що є, — сказав Вульфрік, мало не плачучи. — Поруч лежать мої, і їх стільки само…
— Брехливий пес! — сердито вигукнув Вільям. — Ти продав його…
— Ні, мілорде, — наполягав Вульфрік. — Це все, що є.
Увійшла Меґґі із шістьма глиняними кухлями на таці й обійшла з нею всіх лицарів. Вони взяли по кухлю та жадібно випили. Вільям не звернув на неї уваги. Він був надто заведений, щоб пити. Вона залишилася стояти з останнім кухлем на таці.
— А це все що таке? — спитав Вільям у Вульфріка, вказуючи на двадцять п’ять — тридцять мішків, що тулилися до стіни.
— Чекають, доки господарі заберуть, мілорде, — бачите, ось позначки власників на мішках…
Справді, кожен мішок був позначений літерою або символом. То, звісно, міг бути обман, але Вільям не міг його викрити й навіснів від цього. Хай там як, він не збирався миритися з такою ситуацією.
— Я тобі не вірю, — сказав він. — Ти грабуєш мене.
Вульфрік продовжував наполягати на своєму, попри те що його голос тремтів.
— Я кажу правду, мілорде….
— Не зустрічав іще мельників, які не брехали б.
— Мілорде… — судомно ковтнув Вульфрік, — мілорде, я ніколи не взяв би чужого, навіть одного зернятка…
— Я певен, що ти грабуєш мене як сліпого!
Попри холодну погоду обличчям Вульфріка потік піт. Він обтер лоба рукавом.
— Клянуся Ісусом і всіма святими…
— Стули пельку!
Вульфрік замовкнув.
Вільям дозволив собі лютитися дедалі сильніше, але досі не знав, що робити. Він хотів налякати Вульфріка до смерті. Може, наказати Волтерові побити його, натягнувши оздоблені кольчугою рукавиці? Чи забрати власне борошно мельника? Раптом його погляд зупинився на Меґґі, яка тримала тацю з останнім кухлем елю. Її обличчя скам’яніло зі страху, а великі молоді груди випиналися під присипаною борошном тунікою. «Ось воно — покарання для Вульфріка», — подумав він.
— Тримай його дружину, — тихо сказав він Волтерові, а потім звернувся до Вульфріка: — Це буде тобі наукою.
Меґґі побачила, що Волтер наближається до неї, але тікати було пізно. Не встигла вона ухилитися, як той схопив її за руку та потягнув до себе. Вона відсахнулася, і таця упала на підлогу, а ель розлився. Волтер скрутив руку молодиці за спину й тримав. Вона затрусилася зі страху.