— Ні, облиште її, благаю! — голос Вульфріка тремтів від жаху.
Вільям із задоволенням кивнув. Вульфрік побачить, як його молоду дружину ґвалтують кілька чоловіків, а він буде безсилий її врятувати. Іншим разом він подбає про те, щоб мати достатньо борошна та задовольнити господаря.
— Вульфріку, твоя дружина гладшає на хлібі, спеченому з краденого борошна, тоді як нам доводиться затягувати паски. Нумо поглянемо, яка вона гладка, друзі!
Він кивнув Волтерові, і той схопився за горловину туніки Меґґі та різко смикнув. Одежина розірвалась і впала. Під нею виявилася полотняна сорочка до колін. Молодиця важко дихала з переляку, і її пишні груди здіймалися та опускалися. Вільям став перед нею. Волтер викручував їй руки, доки вона вигнулася від болю, а її груди випнулися ще більше. Вільям подивився на Вульфріка, а потім узяв жінку за груди та стиснув їх. Вони здавалися м’якими й важкими.
Вульфрік зробив крок уперед і сказав:
— Дияволе…
— Вгамуй його, — відрізав Вільям, і Луї схопив мельника за обидві руки, утримуючи його на місці.
Вільям здер з молодиці нижню сорочку.
Коли він поглянув на її біле молоде тіло, у нього аж пересохло в горлі.
— Благаю, ні… — вигукнув Вульфрік.
Вільям відчув, як у ньому росте хіть.
— Тримайте її, — наказав він.
Меґґі закричала.
Вільям розстебнув пасок, на якому трималися піхви з мечем, і кинув його на підлогу. Лицарі схопили Меґґі за руки й ноги. Вона пручалася та кричала, хоча не мала жодної можливості вирватися з рук чотирьох дужих чоловіків. Вільямові це подобалося. Її груди трусилися, а стегна розводились і стискались, відкриваючи її принади. Лицарі притиснули молодицю до току.
Вільям став на коліна між її ніг, задер свою туніку й подивився на її чоловіка. Вульфрік був наче прибитий. Він дивився із жахом і благав про милість, але крики заглушали його бурмотіння. Вільям насолоджувався миттю: перелякана жінка, яку тримають лицарі, і її чоловік, що бачить усе це.
І тут Вульфрік зиркнув убік.
Вільям одразу відчув небезпеку. Усі дивилися на нього й на жінку. Увагу Вульфріка могла відвернути тільки раптова можливість порятунку. Вільям простежив за поглядом мельника.
Тієї ж миті щось важке й тверде вдарило його по голові.
Він заревів з болю та упав на молодицю, ударившись своїм обличчям об її. Раптом почув чоловічі голоси, дуже багато. Краєм ока побачив, як Волтер також упав, немов від удару. Лицарі відпустили Меґґі. Вільям подивився на її обличчя та прочитав на ньому шок і полегшення. Вона почала випручуватися з-під нього, він відпустив її та швидко перекотився на бік.
Першим, що він побачив над собою, був дикий на вигляд чоловік із сокирою дроворуба. Вільям подумав: «Хто це, в біса, такий? Батько дівчини?» Гійом підвівся та розвернувся до нападника, і тієї ж миті сокира вдарила по його незахищеній шиї. Лезо глибоко вп’ялось у тіло, і лицар упав на Вільяма мертвим. Його кров залила Вільямову туніку.
Вільям відіпхнув від себе тіло й побачив, що до млина вдерся натовп обідраних, немитих і нестрижених чоловіків, озброєних палицями та сокирами. Їх було багато. Він зрозумів, що втрапив у халепу. Селяни прийшли рятувати Меґґі? Як вони наважилися?! До вечора в цьому селищі буде чимало повішених! Розлючений, він підвівся на ноги й потягнувся по меч.
Меча не було. Він зняв його разом із паском, коли збирався ґвалтувати молодицю.
Г’ю Сокира, Бридкий Джерваз і Луї люто билися з нападниками, які нагадували натовп жебраків. Кілька селян уже лежали мертві на току, але троє лицарів повільно відступали під натиском. Вільям побачив, як гола Меґґі з криками продирається крізь бійню до дверей, і навіть тепер, збентежений і переляканий, відчув судоми невдоволеного бажання, дивлячись на її округлий білий зад. Потім йому на очі потрапив Вульфрік, який врукопаш бився одразу з кількома нападниками. Чому мельник б’ється з тими, хто врятував його дружину? Що, в біса, відбувається?
Спантеличений, Вільям подивився навколо, шукаючи свій пасок. Той лежав на підлозі, просто під ногами. Він підняв його, вихопив меч і відступив на три кроки, щоб підготуватися. Дивлячись на бій, він помітив, що більшість нападників не бере участі в бійці — вони хапали мішки з борошном і тікали. До нього почало доходити. То не розгнівані селяни, що прийшли на допомогу. Ці нападники — чужинці. Їх не цікавила Меґґі, і вони не знали, що на млині Вільям і його лицарі. Вони прагнули лише пограбувати млин і забрати Вільямове борошно. Тепер було зрозуміло, хто це такі: розбійники.