Він відчув азарт. З’явилася нагода відплатити оскаженілій зграї, що тероризувала графство та спустошувала Вільямові комори.
Його лицарі катастрофічно поступалися кількістю. Нападників було щонайменше двадцятеро. Вільяма приголомшила відвага розбійників. Побачивши лицарів, селяни зазвичай розбігалися, немов зграйка курчат, незалежно від того, було їх двоє чи десятеро на одного. Але ці люди билися щосили й не втрачали самовладання, коли один із них падав убитий. Схоже, вони були готові до смерті — напевне, тому що в будь-якому разі померли б, якби їм не вдалося вкрасти борошно.
Луї бився одразу з двома нападниками, коли третій підійшов до нього ззаду та вдарив по голові теслярським молотом. Луї упав і не підводився. Чоловік кинув молот і схопив меч Луї. Лицарі залишились удвох проти двадцятьох розбійників. Але Волтер саме оговтався після удару в голову, здійняв меч і кинувся в бій. Вільям також звів зброю та рушив на розбійників.
Вчотирьох вони були грізними супротивниками. Розбійники відступали, відчайдушно відбиваючи блискавичні удари мечів палицями та сокирами. Вільямові вже здавалося, що вони зломлять їхній опір і змусять тікати, коли один з них крикнув:
— Законний граф!
То був якийсь бойовий клич. Усі підхопили його та заходилися битися з подвійною силою. «Законний граф, законний граф», — гукали вони, і від цих вигуків Вільямове серце похололо, навіть попри те, що його життю вже загрожувала смертельна небезпека. Це означало, що той, хто командував цією армією голодранців, зазіхав на Вільямові маєтки. Вільям також подвоїв зусилля, немов від цієї битви залежало майбутнє його графського титулу.
Вільям побачив, що проти них б’ється лише половина розбійників — решта продовжує розтягати мішки з борошном. Бій перетворився на швидкий обмін ударами. Розбійники стали обережнішими та перейшли до захисту — наче воїни, які знають, що невдовзі пролунає сигнал до відступу.
За спинами розбійників, які протистояли лицарям, інші учасники нападу несли з млина останні чотири мішки борошна. Розбійники почали потроху відходити, задкуючи у двері, що вели з току в будинок. Вільям бачив, що залишиться без борошна, незалежно від того, як закінчиться бій. Невдовзі все графство дізнається, що борошно поцупили просто в нього з-під носа. Він стане справжнім посміховиськом. Думка про це так розізлила його, що він щосили пішов на свого супротивника й проштрикнув йому серце класичним ударом.
Інший розбійник вдало вдарив Г’ю та поранив його в праве плече, після чого той уже не міг битися. У дверях залишилися двоє нападників, які стримували трьох лицарів, що трималися на ногах. Це вже саме собою було доволі принизливо, але потім один із розбійників з несамовитою самовпевненістю махнув товаришу, щоб той тікав. Він одразу ж зник, а перший розбійник відступив на крок назад, в кімнату мельникової хати.
У дверному отворі, куди відійшов розбійник, міг стояти лише один лицар, тому Вільям відіпхнув Волтера та Джерваза: він хотів сам прикінчити негідника. Але щойно вони схрестили мечі, Вільям зрозумів, що перед ним не безпорадний селянин, а загартований битвами воїн — такий самий, як Вільям. Він уперше вдивився в його обличчя й мало не випустив з рук меча.
Його суперником був Річард Кінгзбриджський.
Річардове обличчя скривилося від ненависті. Вільям бачив шрам на його спотвореному вусі. Річардова лють лякала Вільяма більше за виблискування меча. Він думав, що остаточно розчавив Річарда, але той повернувся на чолі армії голодранців, що пошила Вільяма в дурні.
Річард потужно атакував Вільяма, скориставшись його миттєвим збентеженням. Вільям ухилився, здійняв меч, відбив удар і відступив. Річард тиснув на нього, але тепер Вільям опинився під захистом дверного отвору, де Річард міг тільки намагатися вколоти його жалом меча. Але Річард тіснив Вільяма назад, доки той опинився на току млина, а Річард — у дверному отворі. Втім, тепер на Річарда сунули Волтер і Джерваз. Під їхнім натиском він знову відступив. Щойно він пройшов у дверний отвір, Волтер і Джерваз залишилися позаду, і Вільям знову залишився сам на сам з Річардом.
Вільям зрозумів, що Річард у невигідному положенні: коли він просувався вперед — мусив битися одразу з трьома супротивниками. А якщо Вільям втомиться, його місце може зайняти Волтер. Річард не зміг би вічно стримувати їх трьох. На нього чекала неминуча поразка. Можливо, цей день, врешті-решт, не закінчиться приниженням Вільяма. Можливо, йому вдасться покінчити зі своїм найдавнішим ворогом.
Річард вочевидь так само оцінив ситуацію та дійшов тих самих висновків, але не схоже було, що він втратив силу чи рішучість. Він подивився на Вільяма з хижою посмішкою, яка збентежила Гамлея, кинувся на нього та зробив сильний випад. Вільям ухилився, але спіткнувся. Волтер рвонув уперед, щоб захистити Вільяма від смертельного удару, але Річард замість того, щоб нападати, розвернувся та побіг.