Вільям підвівся, і Волтер врізався в нього саме тоді, як Джерваз намагався протиснутися повз них. Вони застрягли на місці, стараючись вивільнитися, лише на якусь мить, але Річардові вистачило цієї хвилі, щоб перетнути кімнату, вибігти надвір і зачинити двері. Вільям побіг за ним і розчахнув двері. Розбійники тікали — і останньою краплею приниження стало те, що вони поїхали на конях Вільямових лицарів. Коли Вільям опинився надворі, він побачив, що його власного скакуна — прекрасного бойового коня, який коштував йому шалених грошей, — осідлав Річард. Коня, безперечно, відв’язали заздалегідь і тримали напоготові. Вільям з відчаєм подумав, що це Річард уже вдруге краде його бойового коня. Річард ударив коня п’ятами, і той став дибки — він не любив незнайомців, — але Річард був вправним вершником і утримався в сідлі. Він натягнув віжки, змушуючи коня схилити голову. Тієї ж миті Вільям кинувся на Річарда з мечем, але кінь брикався, і Вільям промахнувся — вістря меча вдарило по дереву сідла. Кінь поскакав вулицею селища слідом за іншими розбійниками.
Вільям дивився їм вслід, згоряючи з ненависті.
«Законний граф, — думав він. — Законний граф!»
Вільям розвернувся. Волтер і Джерваз стояли позаду. Г’ю та Луї були поранені — він іще не знав, чи тяжко, — а от Гійома вбито: його кров залила всю Вільямову туніку. Вільям почувався страшенно приниженим. Він ледь міг підвести голову.
На щастя, селище спорожніло: селяни повтікали, не чекаючи Вільямового гніву. Мельник із дружиною також зникли, що було не дивно. Розбійники забрали всіх коней і залишили тільки два вози й волів.
Вільям подивився на Волтера.
— Ти впізнав того, останнього?
— Так.
Волтер давно взяв собі за звичку лишатися небагатослівним, коли його лорд гнівався.
— Це був Річард Кінгзбриджський, — сказав Вільям.
Волтер кивнув.
— Вони звали його законним графом, — додав Вільям.
Волтер промовчав.
Вільям пройшов через будинок у млин. Г’ю сидів, притиснувши ліву руку до правого плеча. Він був геть блідий.
— Як почуваєшся? — спитав Вільям.
— Та то пусте, — озвався Г’ю. — Хто це були?
— Розбійники, — коротко відповів Вільям.
Він подивився навколо. Сім чи вісім розбійників лежали на підлозі мертві або поранені. Він помітив, що Луї лежить із розплющеними очима. Спершу він думав, що той мертвий, але Луї моргнув.
— Луї, — гукнув Вільям.
Луї підвів голову та спантеличено подивився на нього. Він іще не оклигав.
— Г’ю, допоможи Луї сісти на віз, — сказав Вільям. — Волтере, поклади тіло Гійома на другий.
Із цими словами він покинув їх і вийшов надвір.
Ні в кого із селян не було коней, окрім мельника, який мав рябого жеребця, що саме скубав траву на березі річки. Вільям знайшов сідло та надів його на жеребця.
Невдовзі вони виїхали з Кауфорду. Волтер і Джерваз поганяли волів.
Його лють не розвіялася дорогою до замку єпископа Валер’яна — навпаки, що більше він думав про почуте, то більше розлючувався. Лише того, що розбійники здолали його, вже було достатньо. Але ними командував його давній ворог Річард, вони звали його законним графом, і це було нестерпно. Якщо їх якомога швидше не здолати, незабаром вони нападуть безпосередньо на Вільяма. Забрати графство в такий спосіб буде цілковитим беззаконням, але Вільям передчував, що скарги з його боку навряд чи зустрінуть доброзичливо. Те, що розбійники зненацька напали на нього, здолали його лицарів і пограбували, а також те, що невдовзі все графство сміятиметься з того, як його принизили, було вже не найбільшою з бід. Під загрозою опинилася сама його здатність утримувати графство у своїх руках.
Він, безперечно, мав убити Річарда. Труднощі полягали в тому, щоб знайти його. Вільям обмірковував це впродовж усієї дороги до замку й дійшов висновку, що відповідь має бути у Валер’яна Біґо.
Вони в’їхали у замок Валер’яна, немов блазні на ярмарок: граф на рябому конику, лицарі — на возах. Вільям роздавав накази людям єпископа: одного відправив по лікаря для Г’ю та Луї, другого — по священника, молитися за душу Гійома. Джерваз і Волтер пішли на кухню по пиво, а Вільям увійшов у замок і був допущений у покої Валер’яна. Вільям ненавидів звертатися до Валер’яна з проханнями, але зараз конче потребував його допомоги в пошуку Річарда.