У вартівні на лавці сидів неохайний воїн і їв великий кусень хліба. Він був вдягнений у бозна-що, а його пасок із мечем висів на гачку в іншому кутку кімнати. Попри те що серце мало не вистрибувало в неї з грудей, Алієна усміхнулася й показала йому кошик яєць.
Той нетерпляче махнув їй.
Першу перешкоду вона подолала.
Дисципліна в замку була не на найвищому рівні. Утім, це не дивувало: у фортеці залишилися допоміжні сили, а найкращі пішли воювати. Усі хвилювання були деінде.
До сьогодні.
Наразі все йшло добре. Алієна пройшла нижнім подвір’ям, мало не зомліваючи від напруження. Дивно було почуватися чужинкою в місці, яке колись називала своєю домівкою, потайки проникати туди, де раніше мала право ходити куди заманеться. Вона обережно роззирнулася навколо, стараючись не привернути уваги надмірною цікавістю. Більшість дерев’яних будівель змінилися: стайня стала більшою, а кухню перенесли в інше місце. А ще з’явилася кам’яна будівля зброярні. На подвір’ї стало брудніше, ніж було колись, але каплиця нікуди не поділася — та каплиця, де вони з Річардом перечікували жахливу бурю, ошелешені, німі та змерзлі мало не до смерті. Кілька слуг бралися до ранкової роботи. Подвір’ям вешталися один-два воїни. У них був грізний вигляд, але то їй, мабуть, тільки здавалося, адже Алієна розуміла, що ці вояки вбили б її без вагань, якби дізналися, що вона задумала.
Якщо їй вдасться здійснити свій план, то ввечері вона знову стане хазяйкою в цьому замку. Думка про це хвилювала її, але здавалася нереальною, немов чарівна незбутня мрія.
Вона пішла на кухню. Якийсь хлопчик розпалював вогнище, а дівчинка кришила моркву. Алієна широко усміхнулася їм, поставила кошик на стіл і сказала:
— Двадцять чотири свіжих яйця.
— Кухар іще не прийшов, — озвався хлопчик. — Доведеться зачекати, поки заплатять.
— Можна мені шматок хліба на сніданок?
— У великій залі.
— Дякую.
Алієна залишила кошик і пішла надвір, а звідти — через наступний міст на верхнє подвір’я. У вартівні вона усміхнулася вартовому зі скуйовдженим волоссям і червоними очима. Той огледів її з ніг до голови та грайливо спитав:
— Куди це ми зібралися?
— Поснідати, — кинула вона на ходу.
Той хтиво подивився на неї.
— Маю чим тебе пригостити, — крикнув він услід.
— Обережно, можу відкусити, — сказала вона через плече.
Вона не викликала жодних підозр. Ніхто й на мить не подумав, що жінка може бути небезпечною. Дурні. Жінки здатні на більшість із того, що роблять чоловіки. Хто залишався господарювати, коли чоловіки йшли на війну або в хрестові походи? Жінки ставали теслярками, фарбували тканину, чинбарили, пекли хліб і варили пиво. Алієна сама була однією з найуспішніших купчинь у графстві. Обов’язки абатиси, що керувала жіночим монастирем, нічим не відрізнялися від обов’язків абата. Врешті-решт, саме жінка — імператриця Мод — розпочала громадянську війну, що тривала вже п’ятнадцять років! Але ці дубоголові вояки однаково не чекали, що жінка може виявитися ворожою розвідницею, бо це було щось нечуване.
Вона підійнялася драбиною, що вела в донжон, і ввійшла в залу. Біля дверей не було розпорядника — напевне, через те, що господар поїхав.
«Я подбаю про те, щоб він постійно чатував біля дверей, незалежно від того, вдома господарі чи ні», — подумала мимохідь Алієна.
За маленьким столом снідали півтора-два десятки людей. Дехто звів на Алієну очі, але загалом вона не привернула до себе особливої уваги. У залі було доволі чисто, і вона побачила кілька свідчень того, що до ведення господарства долучалася жінка: стіни недавно повапнували, а до очерету на підлозі додали пахучих трав. Елізабет залишила невеличкий слід. І це був добрий знак.
Алієна пройшла через залу, не говорячи до людей за столом, і рушила до сходів у кутку, усім своїм виглядом показуючи, що має повне право на це, хоча чекала, що будь-якої миті її зупинять. Вона дісталася сходів непоміченою, а потім швидко побігла нагору, до покоїв, і тут хтось крикнув їй вслід:
— Гей, ти! Туди не можна!
Алієна не звернула на це уваги, аж раптом почула, що хтось подався за нею.
Нагорі вона зупинилася, важко дихаючи. Де шукати Елізабет? У головній опочивальні, що належала батькові Алієни? Чи може, вона мала окреме ліжко в кімнаті, де колись жила сама Алієна? Якусь мить вона вагалася, а серце її гучно билось. Алієна припустила, що, найімовірніше, Вільямові, вже набридло щоночі спати з Елізабет, і він дозволив їй жити в іншій кімнаті. Вона постукала у двері меншої кімнати й відчинила їх.