Він лежав на очереті й перелякано дивився на Річарда. Жорстокість брата злякала Алієну, і вона сказала:
— Річарде, досить!
Брат не звернув на неї жодної уваги й підійшов до Альфреда, щоб ударити його ногою. Той раптом згадав, що тримає в руці кинджал Алієни. Він ухилився, швидко скочив на ноги та замахнувся ножем. Річард не чекав такого й відступив. Альфред замахнувся знову, і Річард зробив іще крок назад. Вони мали приблизно однакову статуру. Річард був воїном, але Альфред мав зброю: це зрівнювало їхні шанси. Алієна злякалася за брата. Що, як Альфред здолає його? Тоді вона залишиться з ним сам на сам.
Вона роззирнулася, шукаючи, чим озброїтися. Її погляд зупинився на купі дров, що лежали біля вогнища, і вона схопила важке поліно.
Альфред знову замахнувся на Річарда, і той ухилився, а потім схопив Альфреда за зап’ясток і потягнув. Альфред подався вперед і втратив рівновагу, а Річард кілька разів блискавично вдарив його в обличчя й тулуб. На його лиці блукала хижа посмішка — посмішка людини, яка нарешті мститься. Альфред заскиглив і знову підвів руки для захисту.
Річард важко дихав і вагався, не певний, що робити далі. Алієна думала, що тим усе й скінчиться, але Альфред несподівано швидко кинувся на Річарда, і цього разу лезо зачепило Річардову щоку. Той скрикнув з болю та відстрибнув. Альфред знову пішов на нього, замахуючись ножем. Алієна бачила, що він зараз вб’є Річарда. Вона підбігла до Альфреда та щосили вдарила його поліном. Не влучила в голову, але вдарила його по правому ліктю. Його рука аж затріщала, і він випустив кинджал.
Далі все відбулося дуже швидко.
Річард нахилився, підняв кинджал, смикнув Альфреда за руку, якою він намагався захиститися, та із жахливою силою встромив ніж йому в груди.
Кинджал увійшов аж до руків’я.
Алієна приголомшено дивилася на це. Удар був страшний. Альфред вищав немов свиня. Річард витягнув ножа, і з рани линула кров. Альфред розтулив рота, щоб знову закричати, але не зміг. Його обличчя збліднуло, а потім почало сірішати, очі заплющилися, і він упав на підлогу. Очерет просякнув його кров’ю.
Алієна стала на коліна поруч із ним. Його повіки тремтіли. Він іще дихав, але життя покидало його. Вона звела очі на Річарда, що відсапувався неподалік.
— Він помирає, — сказала Алієна.
Річард кивнув. Йому було байдуже.
— Я бачив смерть і більш гідних людей, — відповів він. — І я вбивав тих, хто менше на це заслуговував.
Його безжальність вразила Алієну, але вона не вимовила ані слова. Пригадала, як Річард убив уперше. Це було після того, як Вільям забрав у них замок і дорогою у Вінчестер на них напали двоє розбійників. Алієна вдарила одного з них кинджалом, а потім змусила Річарда, якому йшов лише п’ятнадцятий рік, добити його. Винувато подумала, що сама зробила його таким черствим.
Вона знову подивилася на Альфреда. Той розплющив очі й витріщився на неї. Їй було майже соромно через те, що так мало співчуває людині, яка вмирає. Дивлячись йому в очі, вона подумала, що Альфред сам ніколи не був співчутливим, великодушним або щирим. Він плекав свої образи та ненависть і насолоджувався помстою та зловтіхою. «Твоє життя могло б скластись інакше, Альфреде, — подумала вона. — Ти міг би краще ставитися до сестри та змиритися з тим, що зведений брат розумніший за тебе. Ти міг би одружитися по любові, а не з метою помсти. Ти міг би залишитися відданим пріорові Філіпу. Ти міг би бути щасливим».
Раптом його очі розширилися, і він сказав:
— Боже, як боляче.
Вона хотіла лише одного: щоб він скоріше помер.
Його очі заплющилися.
— От і все, — промовив Річард.
Альфред перестав дихати.
Алієна підвелася.
— Тепер я вдова, — сказала вона.
Альфреда поховали на цвинтарі в Кінгзбриджському пріораті. Такою була воля Марти — його сестри та останньої родички. Вона також була єдиною, кого засмутила його смерть. Альфред ніколи не був добрим до неї, а любові й захисту вона шукала в Джека, свого зведеного брата. І все одно Марта прагнула, щоб він покоївся десь неподалік і вона могла приходити до нього на могилу. Коли труну опускали, Марта єдина заплакала.