Джек поставився до кончини Альфреда з похмурим полегшенням. Томмі, який стояв поруч із Алієною, живо цікавився всім, що відбувалося, — то був перший похорон в їхній родині, і він уперше знайомився з посмертними ритуалами. Саллі стояла бліда й перелякана, тримаючись за руку Марти.
Річард також був там. Він сказав Алієні, що прийшов молити Бога пробачити йому вбивство швагра. Не тому, що скоїв щось погане, квапливо додав він, а про всяк випадок.
Алієна, чиє обличчя досі було в синцях і набряках від ударів Альфреда, згадала свою першу зустріч із ним. Він прийшов у Ерлскасл разом із батьком — Томом Будівником, Мартою, Еленою та Джеком. Уже тоді він був задиракою — великий, дужий і тупуватий, здатний на підступність, — і з першого погляду викликав якусь огиду. Якби Алієна тоді знала, що стане його дружиною, вона кинулася б униз із замкового муру. Тоді вона й не думала, що колись іще зустрінеться із цією родиною, але і вони, і Алієна врешті-решт опинились у Кінгзбриджі. Удвох з Альфредом вони заснували парафіяльну гільдію, яка тепер мала велику вагу в житті міста. Саме тоді Альфред освідчився їй. Вона навіть не могла собі уявити, що ним рухало здебільшого суперництво з братом, а не почуття до неї. Алієна відмовила йому, але він знайшов спосіб маніпулювати нею та переконав одружитися з ним, пообіцявши підтримати грошима її брата. Згадуючи про це, вона думала, що Альфред цілком заслужив на все те розчарування й приниження, яким обернувся їхній шлюб. Його мотиви були безсердечними, і нелюбов стала йому винагородою.
Алієна не могла не почуватися щасливою. Звісно, про переїзд у Вінчестер уже не йшлося: вони з Джеком одружаться негайно. Вона зробила серйозне обличчя, як того вимагав похорон, і навіть спробувала подумати про щось сумне, але її серце однаково радісно билося.
Філіп, чия здатність пробачати людям, які його зрадили, здавалася просто безмежною, погодився поховати Альфреда.
Коли п’ятеро дорослих і двоє дітей уже стояли біля виритої могили, з’явилася Елена. Філіп розсердився. Елена прокляла християнське весілля, і він був не радий бачити її на подвір’ї пріорату. Але він не міг прогнати її з поховання пасинка. Проте церемонія однаково вже була завершена, і Філіп просто пішов геть.
Алієні стало прикро: і Філіп, і Елена люди добрі, шкода, що вони ворогують. Але їхні чесноти лежали в різних площинах, і кожен із них був нетерпимим до моралі іншого.
Елена постаріла: на обличчі з’явилися нові зморшки, а у волоссі побільшало сивини, але її золоті очі залишалися такими самими прекрасними. На ній була грубо пошита шкіряна туніка, а більше нічого — навіть взуття. Її ноги й руки були засмаглі та м’язисті. Томмі та Саллі підбігли до бабусі, щоб поцілувати. Джек підійшов за ними й міцно її обійняв.
Елена підставила щоку й Річардові зі словами:
— Ти все зробив правильно. Не треба краятися.
Вона стала на краю могили, подивилась униз і сказала:
— Я була його мачухою. Шкода, що не знала, як зробити його щасливим.
Коли вона відвернулася від могили, Алієна обійняла її.
Вони повільно пішли із цвинтаря.
— Залишишся в нас на обід? — спитала Алієна.
— Радо. — Елена скуйовдила руде волосся Томмі. — Хочу поговорити зі своїми онуками. Вони так швидко ростуть. Коли я вперше зустріла Тома Будівника, Джек був такого самого віку, що зараз Томмі.
Вони підійшли до брами пріорату.
— Коли стаєш старша, роки, здається, плинуть швидше… — Елена раптом замовкла.
— Що сталося? — спитала Алієна.
Елена дивилася на монастирську браму. Дерев’яні ворота були відчинені. На вулиці не було нікого, крім зграйки дітей, які придивлялися до чогось, чого не було видно зсередини.
— Річарде! — різко сказала Елена. — Не виходь за ворота!
Усі зупинилися. Алієна зрозуміла, що насторожило Елену: діти дивилися на щось чи на когось, хто чекав біля брами, укрившись за стіною.
Річард мав швидку реакцію.
— Це пастка! — вигукнув він і, не зволікаючи, розвернувся й побіг.
За мить з-за рогу визирнула голова в шоломі — то був воїн кремезної статури. Він побачив, що Річард тікає, і кинувся на подвір’я. За ним вбігли троє інших, а потім з’явилися четвертий і п’ятий.
Ті, хто прийшов на похорон, розсіялися. Воїни не звернули на них уваги та погналися за Річардом. Алієна була налякана й збентежена: хто наважився напасти на графа Ширингського в пріораті? Затамувавши подих, вона дивилася, як воїни женуться за ним по подвір’ю. Брат перестрибнув через невисоку стінку, яку мурували муляри, і вояки вчинили так само, не розуміючи, що фактично опинились у церкві. Майстри завмерли на місці з кельмами та молотами в руках, коли повз них пронеслися спершу Річард, а потім його переслідувачі. Один із молодших, кмітливих підмайстрів, підставив лопату під ноги воїну, і той упав. Але ніхто більше не втручався. Річард підбіг до дверей, що вели в клуатр. Воїн, який біг слідом, заніс меч. Алієна злякалася була, що двері зачинені й Річард не зможе увійти. Воїн з мечем наблизився до Річарда, але той відчинив двері та прослизнув усередину. Меч ударив по дошках дверей, що зачинилися за втікачем.