— А коли ти будеш біля Ерлскаслу? — спитав Філіп.
— Те саме: я прокрадуся повз Вільямових людей, або накажу своїм воїнам зустріти мене.
— Непогано, — сказав Філіп. — А що далі?
— Нічого, — відповів Річард. — Що Вільям може зробити?
— Він має королівський рескрипт, за яким тебе повинні притягнути до відповідальності за вбивство. Він намагатиметься заарештувати тебе, щойно ти спробуєш вийти із замку.
— Я не виходитиму без супроводу.
— А коли муситимеш вершити суд — у Ширингу чи деінде?
— Так само.
— Чи підкориться хтось твоєму рішенню, знаючи, що ти сам ховаєшся від правосуддя?
— Краще б підкорились, — похмуро сказав Річард. — Усі мають пам’ятати, як Вільям досягав свого, коли був графом.
— Вони, можливо, не бояться тебе так, як Вільяма. Навряд чи хтось вважає тебе таким самим кровожерливим і лихим. Сподіваюся, вони не помиляються.
— Не розраховуйте на це.
Алієна насупилася. Такий песимізм був для Філіпа нетиповим — якщо тільки він не має якогось прихованого мотиву. Вона підозрювала, що пріор щось задумав. «Готова закластися, — подумала вона, — що це якось стосується каменярні».
— Найбільше мене хвилює король, — вів тим часом Філіп. — Якщо ти відмовляєшся відповідати на звинувачення, ти кидаєш виклик короні. Рік тому тобі це зійшло б з рук. Але тепер, коли війна закінчилася, графам важче буде робити все по-своєму.
— Схоже, тобі таки доведеться відповісти на звинувачення, Річарде, — зауважив Джек.
— Це неможливо, — перебила Алієна. — Він не може сподіватися на правосуддя.
— Вона права, — погодився Філіп. — Справу слухатимуть у королівському суді. Факти вже всім відомі: Альфред застосував силу до Алієни, Річард увійшов, вони побилися, і Річард убив Альфреда. Усе залежить від того, як це тлумачити. А коли Вільям, вірний прибічник короля Стефана, обвинувачує Річарда, одного з найважливіших союзників герцога Генріха, вердикт нескладно передбачити. Чому король Стефан підписав рескрипт? Напевне, хоче помститися Річардові за те, що той бився проти нього. Смерть Альфреда — чудовий привід для цього.
— Треба, щоб герцог Генріх утрутився, — зауважила Алієна.
Аж тепер Річард засумнівався.
— Я б не став на нього розраховувати, — сказав він. — Герцог у Нормандії. Він може висловити протест у листі, але що ще Генріх може зробити? Навряд чи він кинеться з військом перетинати протоку — то буде порушенням мирної угоди, і навряд чи він стане ризикувати так через мене.
Алієна почувалася переляканою та безсилою.
— Річарде, ти втрапив у страшне павутиння — а все тому, що врятував мене.
Він подарував сестрі найчарівнішу усмішку, на яку був здатний.
— І я б радо зробив це ще раз, Алі.
— Знаю.
Він не жартував. Попри всі свої вади, Річард був хоробрим. Те, що він опинився віч-на-віч з такою великою проблемою невдовзі після того, як повернув собі графство, здавалося жахливою несправедливістю. Як граф він розчарував Алієну, страшенно розчарував, але він не заслуговував на таке.
— Оце так вибір, — сказав він. — Лишатись у пріораті аж доки герцог Генріх стане королем або бути повішеним за вбивство. Я постригся б у ченці, якби ви, ченці, не їли стільки риби.
— Є ще один вихід, — зауважив Філіп.
Алієна з надією подивилася на нього. Вона підозрювала, що Філіп щось задумав, і була б неймовірно вдячна, якби він розв’язав Річардову дилему.
— Ти можеш прийняти єпитимію за вбивство, — правив своєї Філіп.
— Рибу не доведеться їсти? — жартівливо запитав Річард.
— Я маю на увазі Святу землю, — відповів Філіп.
Усі замовкли. Палестиною правив король Балдуїн III, християнин французького походження. Він зазнавав постійних нападів з боку сусідніх мусульманських країн, особливо Єгипту на півдні й Дамаску на сході. Вирушити туди, у подорож, що тривала пів року — рік, і приєднатися до війська, що захищало християнське королівство, було б достатньою спокутою за вбивство. Алієна злякалася: не всі поверталися зі Святої землі. Але вона упродовж багатьох років хвилювалася за брата, поки він бився, а Свята земля навряд чи була небезпечнішою за Англію. Їй доведеться тривожитися й надалі. Вона до цього звикла.
— Король Єрусалимський завжди потребує людей, — сказав Річард. Кожні кілька років емісари Папи їздили країною, розповідаючи про славетні баталії та захист християнського світу, щоб заохотити молодиків їхати битися за Святу землю. — Але я щойно став графом. Хто правитиме графством, поки мене тут не буде?