Вона промовляла обітниці, повторюючи слова за Філіпом, і думала про те, які то гарні слова: «Тілом своїм я тебе вшановую». Філіп і гадки не має, що ці слова означають насправді.
Джек надів їй на палець обручку. «Я все своє життя чекала на це», — подумала Алієна. Вони подивилися одне одному в очі. Вона бачила, як в ньому щось змінилося, та усвідомила, що до цієї миті Джек не почувався в ній певним. Але тепер він здавався цілком спокійним і задоволеним.
— Я кохаю тебе, — сказав він. — І завжди кохатиму.
То була його обітниця. Решта слів була церковною формулою — тепер він дав власну обіцянку. Алієна зрозуміла, що аж дотепер також була не цілком впевнена в ньому. За мить вони перейдуть у середохрестя, де відбудеться меса, а після того прийматимуть вітання від містян, запросять їх додому, де пригощатимуть елем і наїдками та веселитимуться. Але ця мить належала тільки їм. У Джекових очах Алієна прочитала: «Ти і я разом назавжди», і подумала: «Нарешті».
Вона почувалася сповненою миром і спокоєм.
Частина шоста
1170–1174
Розділ 17
I
Кінгзбридж і далі розростався. Він уже давно вихлюпнувся за межі муру, який тепер оточував менш ніж половину будинків. П’ять років тому гільдія збудувала новий мур, який огородив передмістя, що з’явилися за старими стінами, а тепер передмістя стрімко виникали поза цим новим муром. Лука за річкою, де містяни зазвичай відзначали свято врожаю та день сонцестояння, стали невеличким селищем, яке назвали Ньюпортом.
Холодної великодньої неділі шериф Вільям Гамлейський в’їхав у Ньюпорт і перетнув кам’яний міст, що вів у старе місто, як тепер звався центр Кінгзбриджу. Того дня мали освятити щойно завершений новий Кінгзбриджський собор. Вільям проїхав крізь грізну міську браму й попрямував головною вулицею, яку нещодавно замостили. Обабіч стояли кам’яниці з крамницями на перших поверхах і житловими приміщеннями вище. «Кінгзбридж став більшим, багатолюднішим і заможнішим за Ширинг, навіть у його найкращі часи», — гірко подумав Вільям.
Вулиця вивела його на пагорб, звідки він повернув на подвір’я пріорату. Там перед його очима постала причина розквіту Кінгзбриджу й занепаду Ширингу: собор. Від цього видовища перехоплювало подих.
Неймовірно високу наву підпирав ряд витончених аркових контрфорсів. У західній частині було три великі портики, схожі на двері велетнів, і ряди високих вузьких стрілчастих вікон угорі з тонкими вежами по боках. Ця ідея знайшла втілення ще в трансептах, які завершили вісімнадцять років тому, але остаточний вигляд будівлі приголомшував. Ніде в Англії не було нічого схожого на неї.
Ринок і досі збирався щонеділі, тому майдан перед входом у собор був заставлений прилавками. Вільям спішився, залишив Волтера дбати про коней і пошкутильгав до собору: йому виповнилося п’ятдесят чотири роки, і він був надто товстий, ще й подагра вгризалася в його кінцівки постійним болем. Тож Вільям був вічно роздратований і злий.
Усередині собор вражав ще більше. Нава була збудована в тому самому стилі, що й трансепти, але старший майстер удосконалив проект і зробив колони ще тоншими, а вікна — ще більшими. Але то був не єдиний винахід. Вільям неодноразово чув про кольорові вікна, виготовлені майстрами, яких Джек Джексон привіз із Парижу, і не розумів, чому це так схвилювало всіх. Він уявляв ці вікна схожими на гобелен чи картину. Тепер він бачив, чому люди без кінця говорили про них. Світло лилося крізь кольорове скло, і воно сяяло — здавалося, то були чари. У соборі було безліч людей, які, задравши голови, роздивлялися ті вікна. Вітражі зображували біблійні сюжети, рай і пекло, святих і пророків, апостолів і декого з містян Кінгзбриджу, які, напевне, заплатили за скло, — пекаря з тацею хліба, чинбаря зі шкурами, муляра з інструментами. «Філіп, напевне, незле заробив на цих вікнах», — заздро думав Вільям.
Собор заповнили віряни, які зібралися на великодню службу. Торговцям не вистачало місця на ринку, тому вони, як завжди на свята, влаштували прилавки й у самій церкві. Поки Вільям ішов навою, йому пропонували холодне пиво, гарячі імбирні пряники та нашвидку злягтися під стіною за три пенси. Духовенство намагалося не пускати торговців у храм, але то було неможливо. Вільям обмінявся привітаннями з найвпливовішими людьми графства, втім, ані торговці, ані давні знайомі не могли відвернути його уваги від широких ліній аркади. Арки та вікна, стовпи зі згрупованими навкруг них колонами, нервюри та сегменти склепіння немов вказували на Небеса та слугували невідворотним нагадуванням про справжню мету цієї будівлі.