Філіп роззирнувся навколо. Суд вершився в південному трансепті Кінгзбриджського собору. Архідиякон Пітер сидів на великому стільці, прикрашеному орнаментним різьбленням, як на троні. Присутнім був і весь почет Валер’яна, а також усі ченці монастиря — вони однаково не бралися б до роботи, поки їхнього пріора судять. Приїхали всі помітні церковники графства та навіть скромніші парафіяльні священники. Були тут і представники сусідніх єпархій. Уся духовна спільнота Південної Англії чекала на рішення суду. Їх не дуже цікавили Філіпові чесноти або їхня відсутність: вони просто стежили за останнім двобоєм між пріором Філіпом і єпископом Валер’яном.
Коли Валер’ян сів, Філіп склав присягу та став розповідати давню історію того раннього зимового ранку. Він розпочав із хвилювань, які спричинив Пітер Вейргемський: він хотів, щоб усі знали, що той ставиться до нього з упередженням. Потім він викликав Френсіса, щоб той розповів, як знайшов малюка.
Джонатан поїхав із монастиря, залишивши записку, що натрапив на слід своїх батьків. Джек також зник. Вочевидь, Джонатанова поїздка була якось пов’язана з Джековою матір’ю, тож Джонатан поїхав без попередження. Певно, боявся, що інакше Філіп заборонить йому, адже Елена була відьмою. Вони мали б уже повернутися, але досі не з’явилися. Утім, Філіп не сподівався, що Елена зможе додати щось до розказаного Френсісом.
Коли Френсіс закінчив, заговорив Філіп.
— Джонатан не моя дитина, — просто сказав він. — Я присягаюся, що не маю дітей, присягаюся своєю безсмертною душею. Я ніколи не злягався із жінкою і до цього дня зберігаю цноту, як заповідав нам апостол Павло. Але єпископ питає, чому я ставився до хлопчика як до власного сина. — Він подивився на присутніх, і вирішив, що єдиним правильним шляхом буде розповісти правду та сподіватися на те, що Господь говоритиме достатньо гучно, щоб подолати духовну глухоту Пітера. — Коли мені було шість років, не стало моїх батьків. Їх убили в Уельсі воїни старого короля Генріха. Нас із братом врятував абат сусіднього монастиря, і з того самого дня про нас дбали ченці. Я був монастирським сиротою, я знаю, що це за життя. Я розумію, як сироті бракує материнської ласки, хай би як він любив братів, що дбають про нього. Я знав, що Джонатан почувається дивним, незвичайним, незаконнородженим. Колись я також почувався відособленим, не схожим на інших — тому що в інших були батько й мати, а в мене — ні. Як і він, я соромився бути тягарем для інших і розмірковував, за які вади позбавлений того, що всі інші вважають за даність. Я знав, що ночами йому сняться теплі обійми й ласкавий голос матері, якої він ніколи не бачив, — матері, що любила його таким, який він є.
Обличчя архідиякона Пітера було немов кам’яне. «Він — найгірший з християн, — подумав Філіп. — Він сприймає найгірше, дотримується всіх заборон, радо відмовляє де тільки можна, вимагає суворого покарання за найменшу провину, але ігнорує християнське співчуття, відмовляє в милості, зневажає етику любові та відкрито насміхається з Ісусового вчення про співчуття. Такими самими були й фарисеї. Не дивно, що Господь трапезував із митарями й грішниками».
Він продовжив, хоча і з важким серцем усвідомлював, що не зможе пробити обладунок фальшивої праведності Пітера.
— Ніхто не міг подбати про хлопця краще за мене — окрім, звісно, його власних батьків, але ми не змогли їх знайти. Який ще знак потрібен, щоб…
Він замовк. У собор увійшли Джонатан і Джек, а між ними стояла та відьма — Джекова мати.
Вона постарішала: волосся стало сніжно-білим, а на обличчі пролягли глибокі зморшки. Але вона увійшла ходою королеви, з високо здійнятою головою, а в її дивних золотих очах палав виклик. Філіп був надто здивований, щоб щось заперечити.
Коли вона увійшла в трансепт і стала перед архідияконом Пітером, запала мертва тиша. Її голос зазвучав гучно, немов сурма, і відбивався луною від стін зведеної її сином церкви.
— Присягаюся всім святим, що Джонатан — син мого покійного чоловіка Тома Будівника та його першої дружини.
Серед церковників пронісся приголомшений гомін, який на кілька хвилин заглушив усі інші голоси. Філіп був геть збентежений. Він дивився на Елену, розкривши рота. Том Будівник? Джонатан був сином Тома Будівника?