Запала тиша, а потім Філіп сказав:
— Звідки ти це знаєш?
— Я була єдиною близькою людиною Джека Шербура, і він став батьком мого сина, Джека Джексона, старшого майстра цього собору.
Здійнявся ґвалт. Валер’ян і Пітер одночасно намагалися щось сказати, але їх не було чути за збудженим гамором церковників. «Вони прийшли подивитися на розв’язку нашої ворожнечі, — подумав Філіп, — але такого ніхто не чекав».
Нарешті голос Пітера зміг пробитися крізь гомін.
— Навіщо законослухняним громадянам несправедливо звинувачувати безвинного незнайомця? — скептично спитав він.
— Заради вигоди, — сказала Елена. — Валер’яна Біґо зробили архідияконом. Персі одержав маєток Гамлей і ще кілька селищ і став поміщиком. А от яку винагороду одержав пріор Джеймс — я не знаю.
— Це знаю я, — пролунав чийсь голос.
Філіп обернувся: то був Ремігій. Йому було вже за сімдесят, він геть посивів і став говорити нерозбірливо. Але тепер, коли підвівся й став, спираючись на костур, його очі палали, а обличчя пожвавилося. Ремігій рідко розмовляв на людях: після падіння й повернення в монастир він жив тихим і скромним життям. Філіп чекав, що він скаже. На чий бік стане Ремігій? Може, він прагне скористатися з нагоди, щоб встромити ножа в спину своєму давньому ворогові, яким був для нього Філіп?
— Я скажу вам, яку нагороду отримав пріор Джеймс, — почав Ремігій. — Пріоратові віддали селища Нортволд, Саутволд і Гандредакр, а також Ольдинський ліс.
Філіп стояв ніби обухом вдарений. Невже це правда й старий пріор кривосвідчив під присягою заради кількох селищ?
— Пріор Джеймс був поганим господарником, — продовжив Ремігій. — Пріорат опинився в злиднях, і додатковий прибуток став би нам у пригоді. — Ремігій замовк, а потім гірко мовив: — Шкоди від цього було більше, ніш користі. Прибуток допоміг, але ненадовго, а от пріор Джеймс назавжди втратив самоповагу.
Слухаючи Ремігія, Філіп пригадав згорблену постать старого пріора, його пригнічений настрій і нарешті зрозумів причини цього.
— Насправді Джеймс не кривосвідчив, адже він тільки присягнув, що кубок належить пріоратові. Але він знав, що Джек Шербур не винний, і промовчав. Він шкодував про це до кінця життя, — вів далі Ремігій.
«Не дивно, — подумав Філіп. — Продажність — жахливий гріх для священника». Свідчення Ремігія підтверджували слова Елени та викривали Валер’яна.
Тим часом Ремігій не замовкав.
— Наші найстарші ченці пам’ятають, в якому стані був пріорат сорок років тому: занепалий, нужденний, обшарпаний, розбещений. Причиною тому була провина, що тяжіла над пріором. Перед смертю він нарешті сповідався переді мною у своєму гріху. Я хотів… — Ремігій раптом затнувся. Усі в церкві мовчки чекали. Старий зітхнув і продовжив: — Я хотів посісти його місце та виправити становище. Але Господь обрав для цього іншу людину. — Він знову затнувся, і його обличчя напружилося. — Мушу сказати, що Господь обрав більш гідну людину.
Він різко сів.
Філіп був приголомшений, вражений і вдячний. Його врятували двоє давніх неприятелів, Елена й Ремігій. Розкриття цих давніх таємниць змусило його почуватися так, немов до того він ходив з одним заплющеним оком. Єпископ Валер’ян був сам не свій від люті — напевне, думав, що тепер, через стільки років, йому вже ніщо не загрожує. Він нахилився до Пітера й щось шепотів на вухо архідияконові, тоді як усі навколо заговорили одночасно.
Пітер підвівся та прокричав:
— Тиша! — Усі замовкли. — Суд завершено!
— Стійте!
То був Джек Джексон.
— Цього замало, — запально вигукнув він. — Я хочу знати — чому?
Пітер пішов до дверей у клуатр, не звертаючи уваги на Джека, а Валер’ян подався слідом.
Джек не відступав.
— Чому ти зробив це? — крикнув він Валер’янові. — Ти збрехав під присягою, і людину стратили, а ти йдеш звідси так, немов нічого не сталося?
Валер’ян озирнувся на нього. На його блідому обличчі зі стиснутими губами застигла маска ледь стримуваного гніву. Коли він вийшов у двері, Джек гарикнув:
— Відповідай, брехливий, продажний, нікчемний боягузе! За що ти вбив мого батька?
Валер’ян вийшов із собору, сильно гупнувши дверима.
Розділ 18
I
Лист від короля Генріха прибув, коли ченці зібрались у будинку капітулу.
Джек звів новий будинок капітулу, де могли розміститися сто п’ятдесят монахів, — більшого не було в жодному монастирі Англії. Кругла будівля мала кам’яне склепіння й кілька ярусів сходинок, на яких можна було сидіти. Для старших монахів були передбачені кам’яні лавки на підвищенні, а для пріора й підпріора — різьблені кам’яні трони, що стояли біля стіни навпроти дверей.