Вільям наздогнав їх і також поклав зброю під деревом. Реджинальд запитально подивився на нього.
— Усе гаразд, — мовив Вільям. — Подвір’я оточене.
Вони пройшли через двір до палацу й зійшли на ґанок. Вільям наказав місцевому лицареві, на ім’я Річард, чатувати біля дверей, а інші увійшли у велику залу.
Слуги в палаці саме сідали обідати — отже, вже обслужили Томаса, священників і ченців, що були з архієпископом. Один зі слуг підвівся.
— Ми — люди короля, — сказав Реджинальд.
Усі в залі затихнули, але слуга, який підвівся, мовив:
— Вітаю, мілорди. Я — розпорядник палацу, Вільям Фіцніл. Прошу, заходьте. Не бажаєте пообідати?
«Він доволі дружній попри те, що його господар конфліктує з королем, — подумав Вільям. — Напевне, його можна схилити на свій бік».
— Дякую, не треба обіду, — відповів Реджинальд.
— Може, кубок вина, щоб освіжитися з дороги?
— У нас королівське послання для твого господаря, — нетерпляче перебив Реджинальд. — Повідом його про наш візит.
— Неодмінно.
Розпорядник вклонився. Вони були неозброєні, тому він не мав приводу їм відмовити. Він вийшов з-за стола та попрямував у дальній кінець зали.
Вільям із чотирма лицарями пішли слідом. Слуги мовчки стежили за ними. Вільям трусився так само, як перед битвою, і жадав, щоб розпочалася бійка, — тоді йому полегшало б.
Вони зійшли сходами на верхній поверх і опинились у просторій кімнаті для відвідувачів з лавками, що стояли уздовж стін, і великим кріслом посередині. На лавках сиділи кілька священників у чорних сутанах, але крісло стояло порожнє.
Розпорядник пройшов через кімнату до відчинених дверей.
— Вісники від короля, мілорде архієпископе, — гучно сказав він.
Вони нічого не почули у відповідь — схоже, архієпископ просто кивнув, адже розпорядник дав їм знак увійти.
Монахи зі священниками вирячилися на лицарів, як прокрокували кімнатою та увійшли в покої архієпископа.
Томас Бекет сидів на краю ліжка, вбраний в архієпископську мантію. Крім нього в кімнаті була лише одна людина: чернець, що сидів у нього в ногах і слухав. Вільям придивився до монаха та був приголомшений, упізнавши Філіпа, пріора Кінгзбриджського. Що він тут робить? Безсумнівно, випрошує якусь милість. Філіпа обрали єпископом Кінгзбриджським, але архієпископ досі не затвердив його на цій посаді. «І вже ніколи не затвердить», — із кровожерливою зловтіхою подумав Вільям.
Філіп так само не чекав побачити Вільяма. Але Томас говорив далі, немов не помічав лицарів. «Це прояв зумисної зневаги», — подумав Вільям. Лицарі повсідалися на низькі табурети й лавки, що стояли навколо ліжка. Вільям хотів би, щоб вони цього не робили, бо тепер візит здавався дружнім, і він відчув, що їхня рішучість послабшала. Напевне, цього й прагнув Томас.
Нарешті Томас подивився на них. Він не підвівся, щоб привітатися. Архієпископ знав їх усіх, окрім Вільяма, і його погляд зупинився на Г’ю Морвілі, найвельможнішому з них.
— О, Г’ю, — сказав він.
Далі ініціативу мав узяти Реджинальд, тому саме він, а не Г’ю, відповів архієпископові:
— Ми прибули за дорученням короля з Нормандії. Бажаєте вислухати його звістку на людях чи приватно?
Томас роздратовано перевів очі з Реджинальда на Г’ю, а потім назад — так, наче йому неприємно було розмовляти з кимось нижчим за себе за рівнем. Він зітхнув і попросив:
— Філіпе, покиньте мене.
Філіп підвівся й зі стурбованим виглядом пройшов повз лицарів.
— Але не зачиняйте дверей, — сказав йому вслід Томас.
Коли Філіп вийшов, Реджинальд продовжив:
— Іменем короля вимагаю поїхати у Вінчестер і відповісти на звинувачення на вашу адресу.
Вільям із задоволенням помітив, як збліднув Томас.
— Он як, — тихо промовив архієпископ і подивився вбік, де біля дверей крутився розпорядник.
— Поклич усіх сюди, — велів йому Томас. — Нехай усі це почують.
Ченці та священники заповнили кімнату, і пріор Філіп із ними. Деякі сіли на лавки, що стояли уздовж стін. Вільям не заперечував: що більше людей тут буде, то краще, так вони матимуть свідків, які підтвердять, що лицарі не застосовували зброї, а Томас відмовився підкоритися королівському наказу.
Коли всі розмістилися, Томас подивився на Реджинальда.
— Ще раз, — сказав він.
— Іменем короля вимагаю поїхати у Вінчестер і відповісти на звинувачення на вашу адресу, — повторив Реджинальд.
— Які звинувачення? — спокійно спитав Томас.