Думка, що непевно блукала в підсвідомості Філіпа, раптово виплила на поверхню й осяяла його. Містяни поставилися до Томаса як до мученика: жадібно збирали його кров і одяг, немов ті мали надприродні сили святих мощей. Філіп вважав убивство політичною поразкою церкви, але прості люди дивилися на це інакше, вбачаючи в ньому мучеництво. Смерть мученика, хоч і могла здаватися поразкою, зрештою ніколи не переставала надихати та зміцнювати церкву.
Філіп знову подумав про сотні людей, що зібрались у Кінгзбриджі будувати собор, про чоловіків, жінок і дітей, які пів ночі працювали, щоб вранці навколо міста виріс мур. «Якби зараз вдалося скликати таких людей, — подумав він зі збудженням, яке дедалі зростало, — вони здійняли б такий крик обурення, що його чули б по всьому світі».
Дивлячись на чоловіків і жінок, що зібралися навколо тіла зі страхом і смутком на обличчях, Філіп усвідомив, що їм потрібен очільник.
Чи це можливо?
Було в цьому щось знайоме. Спотворене тіло, натовп спостерігачів і воїни десь удалині. Де він це бачив? Він відчував, що далі купка послідовників мертвого чоловіка має повстати проти влади впливової та могутньої імперії.
Ну звісно! Так починалося християнство.
Коли він усвідомив це, одразу зрозумів, що робити далі.
Філіп підійшов до вівтаря й розвернувся до натовпу. В руці він досі тримав обрубок меча. Усі дивилися на нього. Якусь мить він сумнівався в собі. «Чи здатний я на таке, — подумав він. — Чи зможу дати поштовх тут і зараз, щоб похитнути англійський трон?» Він подивився на обличчя людей, що оточували його. Окрім гніву й смутку на декількох він побачив натяк на надію.
Філіп високо здійняв обрубок меча.
— Цим мечем вбили святого, — розпочав він. Пролунав згідний гомін. Це надихнуло Філіпа, і він продовжив: — Сьогодні ми стали свідками мучеництва.
Священники й ченці здивувалися. Як і Філіп, вони не відразу усвідомили значення вбивства, свідками якого щойно стали. Але містяни вже все зрозуміли, і вголос підтримали Філіпа.
— Кожен із нас, коли піде звідси, має розповісти всім про те, що бачив.
Кілька людей жваво закивали. Вони слухали, але Філіпові цього було замало. Він прагнув надихнути їх. Проповідництво ніколи не було його сильною стороною. Він був не з тих, хто може довести натовп до екстазу, змусити людей сміятися й плакати та переконати йти за собою до кінця. Він не вмів керувати голосом і робити так, щоб його очі палали небесною славою. Він був практичним, приземленим чоловіком. Але тепер він мусив говорити наче янгол.
— Невдовзі кожен чоловік, жінка й дитина в Кентербері дізнається, що люди короля вбили архієпископа Томаса просто в соборі. Але це тільки початок. Ця звістка пошириться всією Англією, а потім — усім християнським світом. — Він бачив, що втрачає їхню увагу. На деяких обличчях з’явилися незадоволення та розчарування.
— Але що нам робити? — вигукнув якийсь чоловік.
Філіп зрозумів, що має негайно щось вирішити. Не можна закликати до хрестового походу, а потім відправляти всіх по домах.
«Хрестовий похід, — подумав він. — Ось воно!»
— Завтра я понесу цей меч у Рочестер, — сказав він. — Післязавтра — у Лондон. Підете зі мною?
Більшість дивилася байдуже, але хтось іззаду крикнув «Так!», і ще кілька голосів підхопили.
Філіп трохи підвищив голос.
— Ми розповімо про це в кожному англійському місті й селищі. Ми покажемо людям меч, яким вбили святого Томаса. Ми покажемо плями крові на його священницькому вбранні. — Він захопився й дав волю гнівові. — Наші голоси почують скрізь, так, і навіть у Римі. Ми здіймемо весь християнський світ проти дикунів, які скоїли цей жахливий, богохульний злочин!
Цього разу більшість підтримала його. Вони шукали спосіб висловити свої емоції, і він вказав їм шлях.
— Цей злочин, — повільно промовив він, а потім підвищив голос до крику, — ніколи, ніколи… не буде… забутий!
Натовп заревів.
Раптом Філіп зрозумів, що треба робити тепер.
— Ми вирушаємо в хрестовий похід негайно! — сказав він.
— Так!
— Ми понесемо цей меч усіма вулицями Кентербері!
— Так!
— І розповімо всім, хто живе в його стінах, про те, що ми сьогодні побачили!
— Так!
— Беріть свічки та йдіть за мною!
Він пішов на середину собору, високо здійнявши зламаний меч.
Люди рушили за ним.
Тріумфуючи, Філіп пройшов через вівтар, обійшов трансепт і рушив навою. Дехто з монахів і священників попрямували за ним. Він не обертався, тому що чув за спиною звуки кроків сотень людей, і вийшов через головні двері.