Син обійняв її, і вони разом пішли через майдан.
Алієна не озирнулася.
Спекотним літнім днем Джек обідав разом з Алієною та Саллі в прохолоді північного трансепта, у галереї, сидячи на пошкрябаній підлозі для креслення. Голоси ченців, що співали у вівтарі, тихо жебоніли, наче струмені далекого водоспаду. Вони їли холодні баранячі котлети зі свіжим пшеничним хлібом і запивали янтарним пивом із кам’яного кухля. Джек упродовж усього ранку креслив план нового вівтаря, який збирався будувати наступного року. Саллі роздивлялася ескіз, водночас кусаючи котлету міцними білими зубами. Джек знав, що вона от-от почне критикувати його роботу. Він глянув на Алієну. Вона також спостерігала за виразом обличчя Саллі й розуміла, чого варто чекати. Вони подивилися одне на одного досвідченими батьківськими поглядами й усміхнулися.
— Чому ти хочеш заокруглити східне крило? — спитала Саллі.
— Так само зробили в соборі Сен-Дені, — відповів Джек.
— Чи є в цьому якісь переваги?
— Так. Пілігрими зможуть обходити вівтар.
— Тому тут ряд цих маленьких вікон?
Джек знав, що запитання про вікна рано чи пізно постане, адже Саллі була скляркою.
— Маленьких вікон? — перепитав він із удаваним обуренням. — Вони величезні! Коли я вперше зробив вікна такого розміру, люди думали, що будівля завалиться, бо не тримається ні на чому.
— Якби вівтар був прямокутний, ми мали б величезну пласку стіну, — наполягала Саллі. — І тоді справді можна було б поставити дуже великі вікна.
«Вона має рацію», — подумав Джек. Через заокруглений край весь вівтар мусить мати безперервне підвищення з традиційним розділенням на три рівні — аркаду, галерею та клеристорій — по всьому колу. Прямокутний план дав би змогу змінити конструкцію.
— Рух пілігримів можна організувати в інший спосіб, — задумливо сказав Джек.
— А через великі вікна світитиме світанкове сонце, — додала Саллі.
Джек уявив це.
— Можна зробити ряд стрілчастих вікон — немов ряд гострих списів.
— Або одне велике кругле вікно — наче троянда, — запропонувала Саллі.
То була блискуча ідея. Якщо з нави дивитися через собор у східному напрямку, кругле вікно здаватиметься сонцем, що розбивається на незліченні уламки чарівного кольору. Джек уже бачив це у своїй уяві.
— Цікаво, який вітраж захочуть монахи.
— «Закон і Пророки», — сказала Саллі.
Джек здивовано звів брови.
— Хитра лисичко, ти вже обговорила це з пріором Джонатаном?
Вона збентежилася, але її врятувала поява Пітера Різьбяра, молодого ремісника, скромного й незграбного чоловіка зі світлим волоссям, що падало йому на очі. Його роботи були прекрасні, і Джек радів, що має такого майстра.
— Ти щось хотів, Пітере? — спитав він.
— Взагалі-то, я шукав Саллі, — відповів Пітер.
— Ти її знайшов.
Саллі підвелася та струсила хлібні крихти з туніки.
— До зустрічі, — сказала вона й рушила з Пітером гвинтовими сходами вниз.
Джек з Алієною подивилися одне на одного.
— Вона зашарілася? — спитав Джек.
— Сподіваюся, що так, — мовила Алієна. — Господи, Саллі давно час знайти собі когось. Їй уже двадцять шість!
— Я вже втратив був надію. Думав, вона збирається залишитися старою дівою.
Алієна похитала головою.
— Тільки не Саллі. Вона така сама пристрасна, як і всі, тільки перебірлива.
— Перебірлива? — здивувався Джек. — Я щось не бачив, щоб дівчата стояли в черзі, бажаючи піти заміж за Пітера Різьбяра.
— Дівчатам подобаються статечні, вродливі чоловіки на зразок Томмі, які їздять верхи та носять плащі, підбиті червоним шовком. Саллі інша. Їй потрібен хтось розумний і чутливий. Пітер саме такий.
Джек кивнув. Він ніколи не дивився на це в такому світлі, але інтуїтивно відчував, що Алієна має слушність.
— Вона схожа на свою бабусю, — сказав він. — Теж покохала дивака.
— Саллі схожа на твою матір, а Томмі — на мого батька, — зауважила Алієна.
Джек усміхнувся їй. Вона стала ще прекраснішою. У волоссі з’явилася сивина, а шкіра на шиї вже була не така гладенька, як колись. Але з роками Алієна втратила зайву вагу, що була наслідком материнства, і тонкий профіль її обличчя тепер був більш виразним, а врода стала витонченою, майже невагомою. Джек простягнув руку й торкнувся її підборіддя.
— Наче мої летючі контрфорси, — сказав він.
Алієна усміхнулася.
Він провів рукою по її шиї і торкнувся грудей. Вони також змінилися. Джек пам’ятав, як колись вони стирчали, немов наповнені повітрям, пипками вперед. Потім, коли вона була вагітна, вони стали ще більшими. А тепер були нижчі та м’якші й чарівно похитувалися в такт її руху. Він любив їх попри всі зміни. Джек замислився, якими стануть її груди, коли вона постарішає. Висохлими та зморшкуватими? «Я, напевне, навіть тоді любитиму їх», — подумав він і, відчувши, як її пипки твердішають, нахилився до неї, щоб поцілувати.