«Я востаннє їду так далеко від дому, — подумав він. — Але цей день нізащо не можна було пропустити».
Церемонія, заради якої він приїхав, мала певним чином стати вінцем усього його служіння.
Минуло три з половиною роки після історичного вбивства архієпископа Томаса. За цей нетривалий час культ Томаса Бекета поширився по всьому світі. Філіп і гадки не мав, що він започаткував, коли повів ту невеличку процесію вулицями Кентербері. Папа Римський канонізував Томаса з мало не непристойною швидкістю. На Святій землі навіть виникнув новий орден лицарів-монахів, що назвалися Лицарями святого Томи Акрського. Король Генріх ніяк не міг протидіяти цьому потужному руху. Утім, ця сила виявилася такою, що жодна людина у світі не змогла б їй протистояти.
На думку Філіпа, важливість цього явища полягала в правді, яку воно розкривало: у разі конфлікту король може перемогти церкву грубою силою, але ця перемога завжди буде примарною. І саме це доводив культ святого Томаса. А ще те, що влада короля не абсолютна: воля людей здатна обмежити її. Ця зміна сталася за життя Філіпа, і він не просто був її свідком — він допоміг це здійснити.
І сьогоднішня церемонія мала закарбувати її в пам’яті всіх.
Приземкуватий головатий чоловік ішов до міста під дощем. Він був босий і з непокритою головою. Позаду, на незначній відстані, їхала верхи велика кавалькада.
Тим чоловіком був король Генріх.
Поки він, промоклий, ішов по багнюці до міської брами, натовп спостерігав за ним мовчки, наче на похованні.
Філіп, як було сплановано заздалегідь, вийшов на дорогу та попрямував перед босоногим королем, ведучи його до собору. Генріх ішов за ним із похиленою головою, повільною ходою, усією своєю постаттю демонструючи каяття. Містяни із святобливим трепетом дивилися, як перед їхніми очима упокорювався король Англії. Його почет простував за ним, але тримався на відстані.
Філіп повільно провів його крізь браму собору. Могутні двері величної церкви були відчинені навстіж. Ця урочиста процесія, що складалася лише з двох людей, стала кульмінацією політичної кризи століття. Нава була переповнена. Натовп розступився, щоб пропустити їх. Люди перемовлялися пошепки, приголомшені видовищем: найгордовитіший король християнського світу входив у храм, немов жебрак, промоклий до нитки.
Вони повільно пройшли через наву та спустилися в крипту. Там, поруч із новою усипальнею мученика, чекали кентерберійські монахи разом із найвпливовішими єпископами та абатами королівства.
Король став на коліна.
Його почет увійшов у крипту слідом. Там, перед усіма, король Англії Генріх II, сповідався в гріхах і заявив, що мимовільно став причиною вбивства святого Томаса.
Після сповіді він зняв свій плащ. Під ним виявилася зелена туніка й верета. Король знову став на коліна та нахилився.
Єпископ Лондонський перевірив різку на гнучкість.
Короля мали відшмагати.
Він мусив отримати по п’ять ударів від кожного присутнього священника й по три — від кожного ченця. Удари, звісно, будуть символічними, інакше він помер би.
Єпископ Лондонський п’ять разів легенько торкнувся спини короля різкою, а потім розвернувся і передав її Філіпові, єпископові Кінгзбриджському.
Філіп ступив уперед, щоб відшмагати короля. Він був радий, що дожив до цього.
«Відтепер, — подумав він, — світ назавжди зміниться».
ПРО КЕНА ФОЛЛЕТТА І «СТОВПИ ЗЕМЛІ»
«Потужний і величний роман».
«Фоллетт — справжній майстер».
«Колосальна та блискуча праця з неймовірно живими персонажами з минулого, що зачіпає весь спектр людських емоцій: любов і ненависть, вірність і підступність, надію та розпач».
«Монументальна повість, захопливе читання: вбивство, підпал, зрада, тортури, кохання й хіть».
«Історичний роман, що захоплює та не відпускає, з автентичною атмосферою й персонажами, котрі запам’ятовуються надовго. Оповідь, яка починається з таємниці, перетворюється на гойдалки напруги, тривожного очікування, праведних прагнень, битв, інтриг, насильства, пристрасті, жадоби, хоробрості, відданості, помсти й кохання.
Це роман, що розважає, повчає і тішить — і все це неймовірно масштабне».