Жінка сказала:
— Вітання, чорноризцю.
Філіп уважно подивився на неї. Зазвичай жінка не заговорювала раніше за чоловіка, а звертання «чорноризцю» хай і не було грубим, але звучало менш поштиво, ніж «брате» або «отче». Жінка була років на десять молодша за чоловіка й мала глибоко посаджені очі незвичного блідо-золотого кольору, які робили її дуже привабливою. Філіп відчув, що вона може бути небезпечною.
— Добридень, отче, — сказав чоловік, немов перепрошуючи за безцеремонність дружини.
— Благослови тебе Боже, — мовив Філіп і сповільнив свою кобилу. — Хто ти? Назвися.
— Том, старший майстер-будівник, шукаю роботу.
— Але, схоже, марно.
— Ваша правда.
Філіп кивнув. То була звичайна історія. Майстри-будівники часто подорожували в пошуку роботи й не завжди успішно — часом їм не таланило, а часом місць на будівництві було менше за шукачів. Такі люди нерідко вдавалися до монастирської гостинності. Коли вони були при грошах, то лишали щедрі пожертви, але ті, що довго блукали, зазвичай мали порожні кишені. Забезпечити і тим, і іншим однаково теплу гостину було справжнім випробуванням для монастирської благодійності.
Том Будівник вочевидь належав до тих, у кого в кишенях давно гуляє вітер, хоча його дружина мала цілком здоровий вигляд. Філіп сказав:
— Я маю харчі в саквах, зараз обідня година, а благодійність — то священний обов’язок. Якщо ти й твоя родина розділите зі мною трапезу, я буду нагороджений двічі: і на Небі, і тут, в земній юдолі, бо обідатиму не на самоті.
— Дуже щедро з вашого боку, — промовив Том. Він подивився на жінку. Та легенько знизала плечима, а потім коротко кивнула. Чоловік миттю сказав: — Ми приймаємо вашу милість і дякуємо.
— Дякуйте Господові, а не мені, — звично відповів Філіп.
Жінка сказала:
— Подякуймо селянам, що сплачують десятину, завдяки якій ви маєте цей харч.
«Гостра на язик», — подумав Філіп, але промовчав.
Вони зупинилися на галявинці, де Філіпова кобилка могла поскубати жовклу зимову траву. Філіп потайки радів з того, що має привід затриматись і трохи відкласти моторошну розмову з єпископом. Будівник сказав, що також прямує до єпископського палацу, — він сподівався, що той потребує ремонту, а може, й розширення. Поки вони розмовляли, Філіп нишком роздивлявся родину. Жінка замолода, щоб бути матір’ю старшого хлопця. Той немов теля — дужий, незграбний і простакуватий на вигляд. Другий — маленький і дивний, з волоссям морквяного кольору, білосніжною шкірою та виряченими яскраво-блакитними очима. Його манера витріщатися на все з відсутнім виглядом нагадала Філіпові бідного Джонні Вісім-Пенсів, тільки в цього хлопця, коли ти ловив його погляд, в очах з’являвся дуже дорослий, свідомий вираз. Філіп зрозумів, що малий такий самий стривожений, як і його мати. Третя дитина — дівчинка років шести — постійно плакала, а батько ніжно дивився на неї і періодично плескав по плечах, але нічого не казав. Було видно, що він дуже її любить. Він також раз торкнувся дружини, і Філіп помітив спалах пристрасті в їхніх очах.
Жінка відправила дітей шукати великого листя, що замінило б їм тарілки. Філіп розв’язав сакви. Том спитав:
— Де ваш монастир, отче?
— У лісі, за день ходу звідси.
Жінка зиркнула на нього, а Том здійняв брови.
— Знаєте це місце? — спитав Філіп.
Том чомусь збентежився.
— Здається, ми проминули його дорогою із Солсбері, — відповів він.
— Так, це по дорозі, але монастир далеко від головного шляху, тож ви навряд чи його побачили б — хіба що знали, де він, і пішли його шукати.
— О так, — сказав Том, здавалося, його думки блукають десь далеко.
Філіпові раптом дещо спало на думку.
— Скажіть, а ви не бачили дорогою жінку? Найпевніше, дуже молоду й… е-е… з малюком.
— Ні, — сказав Том. Його голос звучав буденно, але Філіпові здалося, що він зацікавився. — А чому ви питаєте?
Філіп усміхнувся.
— Я скажу тобі. Учора, рано-вранці, в лісі знайшли немовля й принесли до мене в монастир. Це хлопчик, йому день, не більше. Напевне, народився тієї ж ночі. Тому його мати мала бути там приблизно в один час із вами.
— Ми нікого не бачили, — повторив Том. — Що ж ви зробили з немовлям?
— Напоїли козячим молоком. Схоже, воно йому до вподоби.
Чоловік і жінка пильно дивилися на Філіпа. Ця історія, на його думку, могла кого завгодно розчулити. За мить Том спитав: