— Молодшим братам не слід обговорювати покарання для старших, — сказав він. — Нехай підпріор розбереться з ними віч-на-віч.
Він бачив: монахи підтримують його великодушність, і зрозумів, що мимоволі здобув іще одну перемогу.
Здавалося, все скінчилось. Збори були за Філіпа, і він відчував, що перетягнув на свій бік більшість із тих, хто ще вагався. Аж тут Ремігій сказав:
— Я маю порушити ще одне питання.
Філіп подивився на обличчя підпріора. Той мав розпачливий вигляд. Він глянув на ключаря Ендрю та трапезника П’єра й відзначив, що обидва здивовані. Схоже, то було щось спонтанне. Може, Ремігій хотів висунути себе на посаду?
— Більшості з вас відомо, що єпископ має право призначати кандидатів, яких ми повинні розглянути, — почав Ремігій. — Він також має право відхилити наш вибір. Таке розділення повноважень може призвести до чвар між єпископом і монастирем, як дехто зі старших братів знає з власного досвіду. Врешті-решт, єпископ не може змусити нас прийняти свого кандидата, а ми не можемо наполягати на своєму. У разі конфлікту питання розв’язується шляхом переговорів. У такому разі результат залежить від відданості та єдності братії — особливо єдності.
У Філіпа з’явилися погані передчуття. Ремігій вгамував свій гнів і знову став спокійним і гоноровим. Філіп досі не знав, на що чекати, але відчуття тріумфу покинуло його.
— Я говорю про все це сьогодні, тому що дізнався дві важливі новини, — продовжував Ремігій. — Перша — це те, що серед присутніх у цій кімнаті може бути обраний не лише один кандидат.
«Це нікого не здивувало», — подумав Філіп.
— Друга — те, що єпископ також призначить кандидата.
Запала тривала пауза. То була погана новина для обох сторін. Хтось спитав:
— Чи відомо, кого призначить єпископ?
— Так, — сказав Ремігій, і Філіп одразу відчув, що він бреше. — Єпископ обрав брата Озберта Ньюберійського.
Кілька монахів ахнули. Ця новина всіх налякала. Монахи знали Озберта. Колись він був трапезником у Кінгзбриджі. То був незаконний син єпископа, який ставився до церкви суто як до джерела прибутку, що забезпечувало йому ледаче й сите життя. Він навіть не намагався дотримуватися своїх обітниць, натомість шахраював не ховаючись, адже знав, що походження врятує його від халепи. Перспектива мати його за пріора лякала навіть друзів Ремігія. Тільки гостинник і один-два з його безнадійно розтлінних приятелів могли поставитися до Озберта прихильно, розраховуючи на слабку дисципліну й потурання нехлюйству.
Ремігій продовжив:
— Браття, якщо ми призначимо двох кандидатів, єпископ може сказати, що ми розділені й нездатні дійти згоди, і ухвалить рішення за нас, а нам доведеться змиритися з його вибором. Щоб протистояти Озбертові, ми маємо висунути лише одного кандидата. І, гадаю, варто додати, що це має бути такий кандидат, якому складно буде дорікнути молодістю або недосвідченістю.
Кімнатою пронеслося згідне бурмотіння. Філіп почувся спустошеним. Якусь мить тому він був певний у своїй перемозі, і от її вирвали просто в нього з рук. Тепер усі монахи були за Ремігія, адже вважали його надійним кандидатом, що згуртує всіх і зможе здолати Озберта. Філіп був певен, що Ремігій збрехав про Озберта, але це тепер не мало значення. Перелякані ченці підтримають Ремігія, а це означало роки й роки занепаду для Кінгзбриджського пріорату.
Ніхто не встиг нічого сказати, як Ремігій мовив:
— Тепер розійдімося й будемо думати й молитися про це, поки трудимося на славу Господеві.
Він підвівся й вийшов, а за ним — Ендрю, П’єр і Джон Малий. Ця трійця мала здивований, але переможний вигляд.
Щойно вони пішли, всі стали обговорювати почуте. Мілій сказав Філіпові:
— Не думав, що Ремігій утне таку штуку.
— Він бреше, — гірко сказав Філіп. — Я в цьому певен.
До них приєднався Катберт, який чув слова Філіпа.
— Не має значення, бреше він чи ні, еге ж? — зауважив він. — Самої ймовірності цього вже достатньо.
— Правда рано чи пізно випливе, — сказав Філіп.
— Необов’язково, — відповів Мілій. — Якщо єпископ не призначатиме Озберта, Ремігій скаже, що той поступився перед загрозою суперечки зі згуртованим пріоратом.
— Я не готовий здатися, — вперто мовив Філіп.
— Що нам лишається робити? — спитав Мілій.
— Ми маємо дізнатися правду, — відповів Філіп.
— Не вийде, — заперечив Мілій.