Філіп з нетерпінням спитав:
— То ти даси відповідь на наше запитання?
— Дам. — Валер’ян відставив вино, так і не відпивши. — Єпископ хоче, щоб його син став пріором Кінгзбриджським.
У Філіпа на серці похолонуло.
— То Ремігій не збрехав.
Валер’ян продовжив:
— Хай там як, єпископ не прагне суперечки з монахами.
Філіп насупився. Усе було приблизно так, як і передбачав Ремігій. Але його однаково щось бентежило. Тож він зауважив:
— Навряд чи ти приїхав у таку далечінь, щоб сказати це.
Валер’ян з повагою подивився на Філіпа, і тому здалося, що його припущення були слушні.
— Так, — сказав Валер’ян. — Єпископ просив мене дізнатися про настрої в монастирі. І дав мені повноваження призначити кандидата. Я маю єпископську печатку, щоб засвідчити це. Я маю всі повноваження.
Якийсь час Філіп обмірковував це. Валер’ян мав право призначити кандидата й засвідчити це єпископською печаткою. Тобто єпископ повністю передав цю справу Валер’янові. Тепер той діяв від його імені.
Філіп глибоко вдихнув і промовив:
— Катберт, напевне, сказав тобі, що в разі призначення Озберта виникне конфлікт, якого єпископ прагне уникнути.
— Так, я розумію це, — відповів Валер’ян.
— То ти не призначиш Озберта.
— Ні.
Філіп був такий напружений, що, здається, ще трохи й луснув би. Монахи так зрадіють визволенню від Озберта, що залюбки проголосують за будь-яку кандидатуру, призначену Валер’яном.
Тобто фактично Валер’ян призначав нового пріора.
Філіп спитав напрямки:
— Тоді кого ти призначиш?
— Тебе… або Ремігія, — відповів Валер’ян.
— Ремігієва спроможність керувати пріоратом…
— Я знаю і його здібності, і твої, — перебив Валер’ян, знову звівши худу білу руку, щоб зупинити Філіпа. — Я знаю, хто з вас буде кращим пріором. — Він помовчав і потім продовжив: — Але є ще одне питання.
Філіп подумав: «А тепер що? Що може бути важливішим за рішення, хто буде кращим пріором?» Він подивився на інших. Мілій був спантеличений, але Катберт ледь усміхнувся, немов знав, чого чекати далі.
Валер’ян сказав:
— Як і ти, я переживаю за те, щоб усі важливі посади в церкві посідали завзяті та здібні люди, незалежно від їхнього віку, замість роздавати ті посади як винагороду за тривалу службу старшим, чия здатність до керівництва нерідко поступається їхній побожності.
— Безперечно, — з нетерпінням відповів Філіп. Він не розумів, до чого ці повчання.
— У таких питаннях ми маємо діяти спільно — ви троє і я.
Мілій сказав:
— Не розумію, на що ви натякаєте.
— А я розумію, — сказав Катберт.
Валер’ян легенько усміхнувся Катбертові та знову звернувся до Філіпа.
— Я скажу прямо, — мовив він. — Єпископ і сам старий. Одного дня він помре, і нам знадобиться новий єпископ, як-от сьогодні потрібен новий пріор. Кінгзбриджські монахи мають право обирати нового єпископа, адже Кінгзбриджський єпископ також є і абатом пріорату. — Філіп насупився. Усе це мало стосувалося справи. Зараз ішлося про вибори пріора, а не єпископа. Тим часом Валер’ян вів далі: — Ченці, безперечно, не матимуть цілковитої свободи вибору, адже своє слово мусять мовити архієпископ і король; але саме ченці узаконюють це призначення. І коли прийде час, ви троє зможете значно вплинути на їхнє рішення.
Катберт кивав, немов його здогадка підтвердилась, і Філіп теж почав здогадуватися, куди хилить архідиякон.
Валер’ян підсумував:
— Ти хочеш, щоб я зробив тебе Кінгзбриджським пріором. Я хочу, щоб ти зробив мене єпископом.
Так от у чому річ!
Філіп мовчки дивився на Валер’яна. Усе було дуже просто. Архідиякон хотів укласти угоду.
Філіп був приголомшений. Хоч це й було не одне й те саме, що купувати або продавати церковну посаду, — гріх, відомий як «симонія», — але однаково мало неприємний присмак торгівлі.
Він старався тверезо обміркувати пропозицію.
Це означало, що він, Філіп, стане пріором. Його серце забилося сильніше. Він не хотів сперечатися щодо чогось, що завадило б йому отримати пріорат. Тож це також означало, що коли-небудь Валер’ян, імовірно, стане єпископом. Однак чи гарним єпископом він буде? Він, безперечно, буде компетентним. І, здається, він не має значних вад. Його підхід до служіння Господові світський і практичний, але й у Філіпа теж. Філіп відчував, що Валер’ян має жорсткий внутрішній стрижень, якого самому Філіпові бракує, але відчував і те, що за цим стоїть правдиве прагнення захищати й плекати інтереси церкви.