Хто ще може стати кандидатом у разі смерті єпископа? Напевне, Озберт. Випадки, коли церковні посади переходили від батька до сина, часом траплялися, попри суворі вимоги щодо целібату священнослужителів. На єпископському престолі Озберт буде набагато більшим тягарем для церкви, ніж у сані пріора. Аби лиш цього не допустити, варто було підтримати й набагато гіршого за Валер’яна кандидата.
Хто ще міг бути серед кандидатів? Це було складно передбачити. До смерті єпископа могло минути ще багато років.
Катберт сказав Валер’янові:
— Ми не можемо гарантувати, що вас оберуть.
— Знаю, — відповів Валер’ян. — Я прошу лише висунути мене. Власне, те саме я пропоную у відповідь — висунення.
Катберт кивнув.
— Я згодний, — урочисто промовив він.
— Я також, — сказав Мілій.
Архідиякон і двоє монахів подивилися на Філіпа. Той вагався. Він знав, що негоже обирати єпископа в такий спосіб, але пріорат був у нього майже в руках. Неправильно обмінюватися церковними посадами, немов кіньми на базарі, але якщо він відмовиться, то Ремігій зможе стати пріором, а Озберт — єпископом!
Утім, раціональні аргументи тепер здавалися йому цілком канонічними. Бажання стати пріором діяло на Філіпа як непереборна сила, і він просто неспроможний був відмовитися, попри всі за і проти. Він пригадав молитву, яку промовив напередодні, коли зізнався Господу, що буде боротися за посаду. Він звів очі догори та промовив іще одну: «Якщо Ти не хочеш, щоб так було, відніми мені язика, стули мого рота, відбери мені дихання і не дай сказати ці слова».
Потім він подивився на Валер’яна та сказав:
— Я згодний.
Пріорове ліжко було велетенське, утричі ширше за будь-яке інше, на якому Філіпові доводилося спати. Дерев’яна основа була в половину людського зросту, а згори лежав пір’яний матрац. Для захисту від протягів з усіх боків висів балдахін з вишивкою, що зображала біблійні сцени, — кропітка робота рук благочестивої жінки. Філіп роздивлявся ліжко з деяким побоюванням. Уже сама наявність у пріора окремої спальні здавалася йому чимось надмірним — Філіп ніколи в житті не мав окремої спальні, і то була перша ніч, коли він спав сам. Ліжко було занадто розкішним. Він думав про те, щоб забрати солом’яний матрац зі спочивальні, а ліжко перенести в лазарет, де воно стало б у пригоді старому монахові, що нездужав. Але, ясна річ, ліжко призначалося не лише для Філіпа. Коли пріорат відвідував особливо високий гість — єпископ, лорд або навіть король, — вони зупинялись у спальні, а пріор мав шукати собі інше місце для ночівлі. Тому Філіп не міг позбутися ліжка.
— Сьогодні ти добре спатимеш, — сказав Валер’ян Біґо, не без заздрощів у голосі.
— Сподіваюся, що так, — із сумнівом відповів Філіп.
Усе сталося дуже швидко. Валер’ян просто на кухні написав листа в пріорат, яким наказав ченцям негайно провести вибори, і призначив Філіпа кандидатом. Він підписав лист іменем єпископа та скріпив його єпископською печаткою. Потім вони вчотирьох пішли в будинок капітулу.
Щойно Ремігій побачив, як вони заходять, він зрозумів, що програв. Валер’ян зачитав листа, і монахи гучно раділи, коли почули Філіпове ім’я. Ремігію вистачило розуму провести формальні вибори й визнати свою поразку.
Так Філіп став пріором.
Упродовж засідання капітулу він був немов заціпенілий, а потім пішов через моріг до будинку пріора в південно-східному куті подвір’я, щоб заселитись у свою нову резиденцію.
Щойно він побачив ліжко, як зрозумів, що його життя надзвичайно й безповоротно змінилося. Він став іншим, особливим, відокремленим від решти монахів. Він здобув владу та привілеї. Але й обов’язки. Він мусив самостійно забезпечити виживання та процвітання громади із сорока п’яти чоловіків. Якщо вони голодуватимуть — винним буде він; якщо вони розбестяться, то звинуватять його; якщо вони зганьблять церкву Господню, Він притягне Філіпа до відповідальності. Він нагадав собі, що прагнув цього тягаря й тепер має його нести.
Його першим обов’язком у сані пріора було повести монахів у собор на урочисту месу. То був святковий день — Водохреще, дванадцятий день після Різдва.
Під час відправи будуть присутні всі селяни, а крім них прийдуть люди з прилеглих округів. Ошатний собор із поважним чернецтвом міг привабити тисячу людей або навіть більше. І навіть у похмурий Кінгзбридж їхала більшість місцевого дворянства, адже меса була і громадським заходом, коли лорди могли зустрітися із сусідами й поговорити про справи.