Шериф Ширингський привітав Вільямового батька, і вони потиснули один одному руки. Люди відвернулися від них у пошуках нового предмету для балачок. Вільям усе ще злився. Молоді лицарі вітали Алієну нескінченними уклонами. Вона охоче витрачала на них свої усмішки.
Почалася служба. Вільям думав, як так сталося, що все пішло псові під хвіст. Граф Варфоломій мав сина, який успадкує його титул і статки, тому єдине, що залишалося його доньці, — це укласти шлюб. Алієні було шістнадцять років, і вона, залишаючись незайманою, не збиралася, однак, іти в черниці, тому мала б радіти нагоді одружитися зі здоровим дев’ятнадцятирічним лицарем. Врешті-решт, батько міг змусити її вийти за огрядного, хворого на подагру сорокарічного графа або навіть за лисого барона років шістдесяти — суто з політичних міркувань.
Вільям з батьками не стали тримати домовленість про одруження в секреті. Навпаки, вони гордовито поширили новину сусідніми графствами. Шлюб Вільяма й Алієни всі вважали вирішеною справою — окрім, як згодом з’ясувалося, самої Алієни.
Вони з нею були знайомі й до того. Вільям пам’ятав її ще маленькою дівчинкою з пустотливим обличчям, тоді ще кирпатим носом і неслухняним волоссям, яке їй коротко підстригали. Вона була бентежна, уперта, забіякувата й зухвала. Завжди ставала заводійкою в дитячих іграх: визначала, в що гратимуть, розподіляла по командах, розсуджувала суперечки й вела рахунок. Вільям захоплювався нею та водночас обурювався її домінуванням над усім. Можна було зіпсувати Алієні тріумф і ненадовго опинитися в центрі уваги — достатньо було розпочати бійку, — але це тривало недовго, і вона врешті-решт знову брала гору, а він почувався розгубленим, переможеним, приниженим, розлюченим, але однаково причарованим — як і зараз.
Після того як померла мати Алієни, вона багато подорожувала з батьком, і Вільям мало бачився з нею. Але навіть тих зустрічей було достатньо, щоб усвідомити, якою прекрасною дівчиною вона стала, і він був неймовірно радий дізнатися, що Алієна буде його нареченою. Вільям гадав, що вона мусить піти за нього незалежно від свого бажання, але все ж таки вирішив зустрітися з нею, щоб дівчина охочіше пішла до вівтаря.
Вона, найпевніше, була незайманою, на відміну від нього. Дехто з дівчат, яких він причаровував, були майже такі самі вродливі, як Алієна, хоча ніхто не міг зрівнятися з нею походженням. Зі свого досвіду Вільям знав, що багатьох дівчат вабило його ошатне вбрання, його баскі коні та невимушена манера витрачати гроші на солодке вино й гарні стрічки. І якщо йому вдавалося заманити їх у клуню, вони, у більшості випадків, віддавалися йому за власним бажанням.
Зазвичай його спосіб залицяння був дещо провокативний. Спершу Вільям давав зрозуміти, що зовсім не цікавиться дівчиною. Однак коли він опинився наодинці з Алієною, удавана холодність покинула його. Вона була вбрана в яскраву синю сукню, широку та вільну, але він думав лише про тіло, що ховалося під цією сукнею, тіло, яке він невдовзі зможе бачити оголеним, коли йому заманеться. Алієна читала книгу — незвичне заняття для світської жінки. Щоб позбутися думок про її груди, які випиналися під синім шовком, Вільям спитав, що вона читає.
— Це «Александрія». Історія короля, на ім’я Александр Великий, що розповідає, як він завойовував землі на сході, де коштовності ростуть на виноградних лозах, а рослини вміють розмовляти.
Вільям не розумів, нащо марнувати час на такі дурощі, але вголос цього не сказав. Він розповів їй про своїх коней, собак, мисливські подвиги, успіхи в боротьбі та битві на списах. Попри його сподівання, це зовсім її не вразило. Вільям згадав про будинок, що вони з батьком будували для них, і, щоб підготувати наречену до пори, коли вона керуватиме господарством, описав, як він бачить їхнє життя. Він відчував, що втрачає її увагу, хоч і не розумів чому. Вільям сів якомога ближче до неї, адже хотів схопити в обійми, обмацати й нарешті дізнатися, чи її цицьки справді такі великі, якими здаються, але вона ухилилася, склала руки, схрестила ноги та подивилася на нього так погрозливо, що Вільям неохоче відмовився від своїх намірів, заспокоюючи себе тим, що невдовзі зможе робити з нею все, що заманеться.
Поки він був із нею, Алієна не виказувала жодних ознак того, що невдовзі здійме страшенний скандал. Вона лише тихо сказала, що вони не дуже пасують одне одному, але він сприйняв це як ознаку її чарівної скромності й сказав, що вона цілком йому підходить. Вільям і не знав, що, коли він поїхав, вона побігла до батька й заявила, що не піде за нього заміж, що ніщо її не переконає і що вона краще вступить у монастир, а якщо її закують у кайдани й силоміць приведуть до вівтаря, то не промовить шлюбної обітниці. «Стерво, — думав Вільям. — Яке ж стерво!» Але йому бракувало тієї отрути, якою плювалася його мати, коли говорила про Алієну. Він не прагнув здерти з неї шкіру живцем. Він лише хотів лежати на її гарячому тілі й цілувати її губи.