Водохресна служба закінчилася оголошенням про смерть єпископа. Вільям сподівався, що ця новина затьмарить чутки про скасоване весілля. Процесія ченців вийшла із собору, а серед вірян, що потягнулися до виходу, почалося жваве обговорення. Багато хто, крім духовних, мав і матеріальні зв’язки з єпископом — як-от орендарі, суборендарі або робітники, що працювали на його землях. Усіх цікавило, хто посяде його місце та чи запровадить його наступник якісь зміни. Смерть владики завжди створювала небезпеку для тих, ким він правив.
Коли Вільям разом із батьками йшов навою, він із подивом побачив, що до них наближається архідиякон Валер’ян. Він спритно пробирався серед вірян, немов великий чорний пес серед корів на пасовищі. І точно немов корови, люди тривожно озиралися через плече й відступали на крок-два. Архідиякон не звертав уваги на селян, але перекидався слівцем зі знаттю. Наблизившись до Гамлеїв, він привітав Вільямового батька, проігнорував Вільяма та зосередив увагу на його матері.
— Прикро, що весілля скасоване, — сказав він.
Вільям зашарівся. Цей дурень вважав свої співчуття за люб’язність?
Мати прагнула обговорювати цю тему не більше за Вільяма.
— Я не з тих, хто держить образу, — збрехала вона.
Валер’ян пропустив це повз вуха.
— Я дізнався дещо про лорда Варфоломія, і це може вас зацікавити, — тихо сказав він, немов не хотів, щоб його почули сторонні, і Вільямові довелося прислуховуватися. — Схоже, граф не зречеться своїх обітниць спочилому королю.
Батько сказав:
— Варфоломій завжди був упертим лицеміром.
Валер’ян пустив очі під лоба. Він хотів, щоб вони слухали, а не коментували.
— Варфоломій і граф Роберт Глостерський не визнають короля Стефана, як відомо, підтриманого церквою та лордами.
Вільям міркував, нащо архідиякон переповідає лордові звичайну графську гризню. Батько, схоже, теж так подумав, бо сказав:
— Але графи однаково не можуть нічого вдіяти.
Мати, схоже, поділяла Валер’янове незадоволення батьковими зауваженнями.
— Краще послухай, — просичала вона.
Валер’ян продовжив:
— З того, що я знаю, вони збираються влаштувати заколот і посадити на трон Мод.
Вільям не вірив своїм вухам. Архідиякон дійсно зробив цю безглузду заяву, таким тихим прозаїчним тоном, просто в наві Кінгзбриджського собору? За таке могли повісити, правда то була чи ні.
Батько теж насторожився, але мати задумливо зауважила:
— Роберт Глостерський — зведений брат Мод. Це має сенс.
Вільям подумав, як вона може так спокійно реагувати на цю кричущу звістку? Але вона була дуже розумна й майже ніколи не помилялася.
Валер’ян сказав:
— Той, хто позбавиться графа Варфоломія та придушить заколот, перш ніж він почнеться, заслужить довічну подяку короля Стефана й нашої святої матері-церкви.
— Справді? — приголомшено спитав батько, але мати розсудливо кивнула.
— Чекають, що Варфоломій повернеться завтра. — Кажучи це, Валер’ян дивився вбік, немов побачив когось. Потім кинув погляд на матір і закінчив: — Мені здалося, що це має зацікавити саме вас. — І відійшов від них, щоб привітати когось іще.
Вільям дивився йому вслід. Невже то було все, що він хотів сказати?
Вільямові батьки пішли далі, і він за ними — надвір, через величні аркові двері. Усі троє мовчали. Упродовж п’яти минулих тижнів Вільям донесхочу наслухався розмов про те, хто стане королем, але, здавалося, питання було закрите, коли Стефана коронували у Вестмінстерському абатстві за три дні до Різдва. А тепер, якщо Валер’ян казав правду, все починалося наново. Але чому він розповів про це саме Гамлеям?
Вони пішли через моріг до стайні. Щойно натовп лишився позаду й ніхто вже не міг їх почути, батько із захопленням сказав:
— Яка неймовірна удача: той чолов’яга, що принизив нашу родину, виявився зрадником! — Вільям не розумів, що він вважає великою удачею, але мати, схоже, розуміла цілком і кивнула на знак згоди. Батько вів далі: — Можна приставити йому до горлянки меча та заарештувати, а потім повісити на найближчому дереві.