Минуло трохи часу, і Том став правою рукою старшого майстра й почав помічати його недоліки. Той був знавцем своєї справи, але нікудишнім керівником — постійно потерпав від неспроможності забезпечити потрібну кількість каменю для мулярів, змусити коваля підготувати необхідні інструменти, простежити за гасінням вапна й підвозом піску для тих, хто місив розчин, заготівлею деревини для потреб теслярів і одержанням достатніх сум від церкви, щоб за все заплатити.
Якби Том залишився на будівництві Ексетерського собору аж до смерті старшого майстра, то посів би його місце; але в капітулу закінчилися гроші — зокрема, через недбалість майстра, — і ремісники розбрелися в пошуках іншої роботи. Тома хотів найняти ексетерський каштелян — щоб ремонтувати й удосконалювати міські фортифікації. Цієї роботи йому вистачило б на все життя — якби, звісно, не якийсь нещасний випадок. Але Том відмовився, тому що хотів знову будувати собор.
Його дружина Агнеса не зрозуміла цього рішення. Вони могли б збудувати файну кам’яницю, завести слуг і власну стайню та щодня вечеряти м’ясом; жінка так і не пробачила Томові те, що він відхилив цю пропозицію. Вона не розуміла всього того, що так непереборно приваблювало її чоловіка в будівництві собору: неймовірної організаційної складності, інтелектуальної проблеми розрахунків, гігантського розміру стін і запаморочливої краси та величі завершеної будівлі. Скуштувавши раз того нектару, Том уже не міг задовольнитися нічим іншим.
То було десять років тому. Відтоді вони ніде не осідали надовго. Том проектував новий будинок капітулу, працював рік-другий на будівництві замку або зводив резиденцію для заможного купця, але щойно йому вдавалося накопичити грошей — їхав разом із дружиною і дітьми шукати, де будують собор.
Том підвів погляд від верстака й побачив біля будівельного майданчика Агнесу — в одній руці вона мала кошик з обідом, а другою тримала, сперши на стегно, великий джбан пива. Був полудень. Том ніжно подивився на дружину. Не сказати, що вродлива, але обличчя в неї було рішуче: високе чоло, великі карі очі, прямий ніс, вольова щелепа. Темне жорстке волосся, розділене посередині проділом, вона збирала в жмут на потилиці. Такою вона була, Томова супутниця життя.
Агнеса налила пива Томові й Альфредові. Якийсь час вони так і стояли — два кремезні чоловіки та сильна жінка — й пили пиво з дерев’яних кінв; потім із пшеничного лану з’явилася четверта з їхньої родини: Марта, дівчинка семи років, прекрасна, немов нарцис, але нарцис без кількох пелюсток, адже в її роті зяяла щербина там, де випали два молочні зуби, а нові ще не виросли. Вона побігла до Тома, поцілувала його в бороду й заходилася канючити ковточок пива. Том обійняв її худорляве тільце.
— Не пий забагато, інакше в канаву впадеш, — сказав він і захитався, удаючи захмеленого.
Вони всі сіли на колоду. Агнеса простягнула Томові окраєць білого хліба з товстим шматком вареної груднинки та маленьку цибулину. Той відкусив м’яса й заходився чистити цибулю. Агнеса роздала їжу дітям і стала їсти сама. Том подумав, що, хай би яким безвідповідальним було його рішення відмовитися від тієї марудної роботи в Ексетері й шукати підряду на будівництві собору, він завжди здатний прогодувати їх — попри всю свою нерозсудливість.
Він дістав столовий ніж з передньої кишені шкіряного фартуха, відрізав шматок цибулини та з’їв його, закушуючи хлібом. Цибуля була солодка й легенько пекла в роті.
Агнеса сказала:
— Я знову важка.
Том припинив жувати й витріщився на неї. Його охопив трепет захоплення. Він не знав, що сказати, тому лише безглуздо усміхнувся їй. За мить зашарівся та промовив:
— Це не так уже й дивно.
Том обійняв дружину.
— Що ж, — сказав він, досі сяючи від задоволення, — маля знов тягатиме мене за бороду. А я думав, наступна дитинка буде Альфредова.
— Ще зарано радіти, — попередила Агнеса. — Давати дитині ім’я до народження — погана прикмета.
Том кивнув на знак згоди. В Агнеси було кілька викиднів, одна дитина народилася мертвою, а їхня інша дочка, Матильда, прожила лише два роки.