День був жалюгідний: холодний і з вологим вітром, який проникав під одяг. У мене не було ні рукавичок, ні капелюха, і довелося просто надіти каптур і сховати долоні у тканині плаща, в який я щільніше закутав плечі.
Коли я перетнув Кам’яний міст, мені блиснула нова думка: можливо, хтось украв мою кров у Деві. Це було найлогічніше. Треба було пересвідчитися, що пляшечка з моєю кров’ю в безпеці. Якщо вона досі в Деві та її ніхто не чіпав, я знатиму, що Деві до цього непричетна.
Я попрямував до західного кінця Імрі, а там зупинився в корчмі, щоб замовити маленьке пиво й зігрітися біля вогню. Тоді пройшов уже знайомим провулком і подолав вузькі сходи за крамницею різника. Попри холод і недавній дощ, у повітрі досі висів запах згірклого жиру.
Я глибоко вдихнув і постукав у двері.
За хвилину вони відчинились, а тоді з вузької щілини між дверима й одвірком визирнуло личко Деві.
— Ну, привіт, — сказала вона. — Ти у справах чи для задоволення?
— Головно у справах, — зізнався я.
— Шкода.
Деві відчинила двері ширше.
Входячи, я спіткнувся об поріг, незграбно врізався в Деві й ненадовго поклав одну руку їй на плече в намаганні вирівнятися.
— Вибач, — знічено промовив я.
— Вигляд у тебе — капець, — сказала вона, замикаючи двері на засув. — Сподіваюся, ти не хочеш іще грошей. Я не позичаю людям, які мають такий вигляд, ніби прийшли після триденної пиятики.
Я втомлено сів на крісло.
— Приніс твою книжку, — пояснив я, витягнув її з-під плаща й поклав на письмовий стіл Деві.
Вона кивнула на книжку, злегка всміхнувшись.
— Як тобі старий добрий Малкаф?
— Сухий. Багатослівний. Нудний.
— І малюнків там не знайшлося, — іронічно додала Деві. — Але це не стосується справи.
— Його теорії стосовно сприйняття як активної сили були цікаві, — визнав я. — Але пише він так, ніби боїться, що хтось може по-справжньому його зрозуміти.
Деві кивнула, міцно стуливши рота.
— Я теж так подумала, — потягнулася на протилежний бік столу й підсунула книжку до себе. — А як тобі розділ про пропріоцепцію?
— Схоже, він висловлювався з глибокого колодязя невігластва, — відповів я. — Я зустрічав у Медиці людей з ампутованими кінцівками. Малкаф — навряд.
Я придивився до Деві, шукаючи якихось ознак почуття провини, якоїсь указівки на те, що вона застосовувала до мене зловживання. Але нічого не знайшлося. Вона здавалася цілковито нормальною, як завжди бадьорою й гострою на язик. Але я виріс поміж акторів. Я знаю, скільки існує способів приховати свої справжні почуття.
Деві утрирувано насупилася.
— Ти такий серйозний. Що думаєш?
— У мене з’явилося кілька запитань, — розпливчасто відповів я. Переходити до цього не надто хотілося. — Не про Малкафа.
— Як же набридло, що мене цінують за інтелект! — Деві відкинулася назад і витягнула руки над головою. — Коли вже я зможу відшукати гарного хлопця, якому буде потрібне лише моє тіло? — вона хтиво потягнулася, та зупинилася, не розтягнувшись до кінця, і спантеличено поглянула на мене. — Як на мене, зараз має бути якийсь жарт. Ти зазвичай дієш швидше.
Я кволо їй усміхнувся.
— У мене багато всякого на думці. Здається, сьогодні мені не дорівнятися до тебе дотепністю.
— Ніколи не підозрювала, що ти можеш дорівнятися до мене дотепністю, — відповіла вона. — Але я справді люблю час від часу перекинутися жартами, — Деві нахилилася вперед і склала руки на столі. — То які там у тебе запитання?
— В Університеті ти багато займалася сиґалдрією?
— Особисті запитання, — Деві здійняла брову. — Ні. Вона мені не подобалася. Забагато метушні, як на мій смак.
— Ти начебто не з тих жінок, які не бажають метушитися, — зауважив я й видушив із себе кволу усмішку.
— Оце вже на щось схоже, — схвально промовила Деві. — Я знала, що ти можеш.
— У тебе часом немає книжок із вищої сиґалдрії? — запитав я. — Про таке, до чого ре’ларів не підпускають?
Деві хитнула головою.
— Ні. Зате є непогані тексти з алхімії. Те, чого ти ніколи не знайшов би у своїх безцінних Архівах, — на останньому слові в її голосі з’явилася відверта гіркота.
Тут у мене й склалося все в голові. Деві нізащо не допустила б такої необережності, не дозволила б комусь украсти мою кров. І не продала б її заради швидкого прибутку. Такі гроші їй були не потрібні. Вона не була на мене ображена.