— Боже, це жах, — вимовив Сім і відклав ложку. — У тебе хоч коли-небудь трапляються добрі думки?
— Усякий в Арканумі міг би зробити таке, скориставшись найпростішою симпатією, — зауважив Вілем.
— Є велика відмінність, — сказав я. — Якби я виготовив цей пристрій, ним міг би користуватися всякий. Знов і знов.
— Якесь божевілля, — промовив Сіммон. — Нащо щось таке робити?
— Гроші, — похмуро сказав Вілем. — Люди постійно роблять дурниці заради грошей, — він багатозначно поглянув на мене. — Скажімо, позичають у кровожерливих ґатесорів.
— І тут можна перейти до другої моєї новини, — збентежено промовив я. — Я пішов проти Деві.
— Сам? — запитав Сіммон. — Ти що, дурний?
— Так, — визнав я. — Але не з тих причин, про які ви думаєте. Ситуація вийшла неприємною, та тепер я знаю, що вона не винна в тих нападах.
Вілем нахмурився.
— Якщо не вона, то хто?
— Є лиш один логічний варіант, — сказав я. — Емброуз.
Віл похитав головою.
— Ми це вже розібрали. Емброуз нізащо так не ризикнув би. Він…
Я підняв руку, зупиняючи його.
— Він нізащо не ризикнув би застосувати зловживання проти мене, — погодився я. — Але не думаю, що він знає, на кого нападає.
Вілем стулив рота і явно замислився.
Я продовжив.
— Подумайте. Якби Емброуз запідозрив, що це я, він висунув би мені звинувачення перед майстрами. Він уже робив це, — я потер зранену руку. — Вони виявили б мої ушкодження, і мене спіймали б.
Віл опустив погляд на стільницю і сказав:
— Краем. Логічно. Можливо, він запідозрив, що ти найняв злодія, та геть не думав, що ти полізеш сам. Він нізащо не вчинив би так.
Я кивнув.
— Він, мабуть, намагається знайти людину, що вдерлася до його кімнат. Або просто добутися маленької легкої помсти. Це пояснює, чому напади посилювалися. Він, напевно, вважає, що злодій утік до Імрі чи Тарбієна.
— Із цим треба йти до майстрів, — сказав Сіммон. — Вони можуть обшукати його кімнати цього вечора. За це його відрахують і відшмагають, — на його обличчі з’явилася широка лиха усмішка. — Боже, я заплатив би десять талантів, аби тільки потримати батіг.
Почувши кровожерливість у його голосі, я захихотів. Сіма важко було розізлити, та коли він починав злитися, вороття вже не було.
— Так не можна, Сіме.
Сім поглянув на мене з відвертою недовірою.
— Ти серйозно? Не може ж це просто зійти йому з рук.
— Мене відрахували б за те, що я взагалі вдерся до його кімнат. Негідна поведінка.
— За це тебе не відрахували б, — заперечив Сім, але голос у нього був аж ніяк не впевнений.
— Я не готовий іти на ризик, — зізнався я. — Гемм мене ненавидить. Брандер іде за Геммом. Лоррен як записав мене до поганих діточок, так і не виписав.
— А він досі не знати звідки бере сили на дотепи, — пробурмотів Вілем.
— Це вже три голоси проти мене.
— На мою думку, ти недостатньо високої думки про Лоррена, — сказав Вілем. — Але маєш рацію. Тебе відрахували б. Як мінімум заради того, щоб налагодити стосунки з бароном Осселом.
Сім поглянув на Вілема.
— Ти справді так думаєш?
Той кивнув.
— Можливо, Емброуза взагалі не відрахували б, — похмуро заявив Віл. — Він улюбленець Гемма, і майстри знають, як його батько міг би ускладнити життя Університету, — він пирхнув. — Уяви, скільки лиха міг би накоїти Емброуз, діставши свою спадщину, — Вілем опустив погляд і захитав головою. — Сіме, тут я згоден із Квоутом.
Сіммон протяжно, стомлено зітхнув.
— Чудово, — сказав він. А тоді примружено поглянув на мене й заявив: — Я ж тобі казав. Казав від початку: облиш Емброуза. Лізти в суперечку з ним — це все одно що ступати в пастку на ведмедів.
— Пастку на ведмедів? — задумливо проказав я.
Він завзято кивнув.
— Нога проникає туди доволі легко, та витягнути її вже не можна.
— Пастка на ведмедів, — повторив я. — Вона мені й потрібна.
Вілем похмуро реготнув.
— Серйозно, — сказав я. — Де можна роздобути пастку на ведмедів?
Віл і Сім якось дивно на мене поглянули, і я вирішив не випробовувати удачу.
— Жартую, — збрехав я, не бажаючи ще більше все ускладнювати. Пастку можна було знайти й самотужки.
— Нам треба впевнитися в тому, що це Емброуз, — сказав Вілем.
Я кивнув.
— Якщо під час кількох наступних нападів на мене він буде під замком у своїх кімнатах, це має стати достатнім доказом.