— Готово? — із захватом спитав він.
Я кивнув. Розстебнувши манжет, закасав рукав сорочки й показав залізний диск, трохи більший за союзний гріш. Він був укритий витонченою сиґалдрією та інкрустований золотом. Мій новенький ґрам. Він був прикріплений упритул до внутрішнього боку мого передпліччя двома шкіряними шнурами.
Усі присутні радісно гукнули.
— Цікавий спосіб його носити, — зауважила Мола. — Модно, хоч і в манері розбійників-варварів.
— Найкраще він працює, торкаючись шкіри, — пояснив я. — А ще його треба ховати від чужих очей, адже я не маю знати, як вони виготовляються.
— Практично і стильно, — промовила Мола.
Сіммон підійшов до мене і придивився до ґрама, простягнув руку, щоб торкнутись його пальцем.
— Він здається таким маленьким… а-а-а-а! — крикнув Сім, відскочивши назад і міцно стиснувши долоню. — Чорна зараза, — знічено лайнувся він. — Вибачте. Він просто заскочив мене зненацька.
— Кіст і крайле, — додав я. У мене самого шалено калатало серце. — У чім річ?
— Ти коли-небудь торкався одного з ґілдерів Аркануму? — запитав він. — Тих, які видають тим, хто став повноправним арканістом?
Я кивнув.
— Він якось дзижчав. А рука в мене заніміла, неначе затерпла.
Сім кивнув на мій ґрам і похитав головою.
— Щось таке й тут виходить. Для мене вийшло несподівано.
— Я не знав, що ґілдери також правлять за ґрами, — сказав я. — А втім, воно й логічно.
— Випробовував його? — запитав Вілем.
Я хитнув головою й визнав:
— Випробовувати його самотужки здавалося трохи дивно.
— Хочеш, щоб це зробив хтось із нас? — засміявся Сіммон. — Маєш рацію, це цілком нормально.
— Також я подумав, що було би зручно мати поряд зцілювача, — кивнув я на Молу. — Про всякий випадок.
— Я не знала, що сьогодні знадоблюся як професіоналка, — заперечила Мола. — Не принесла із собою аптечки.
— У цьому не має бути потреби, — запевнив я, витягнувши з-під плаща шматок симпатичного воску і продемонструвавши його. — Хто хоче діяти?
На мить запала тиша, а тоді Фела простягнула руку.
— Я виготовлю ляльку, але штрикати її шпилькою не буду.
— Вената, — сказав Вілем.
Сіммон знизав плечима.
— Гаразд, я буду. Мабуть.
Я вручив шматок воску Фелі, і вона заходилася розігрівати його руками.
— Мені скористатися волоссям чи кров’ю? — тихо спитала вона.
— І тим, і тим, — відповів я, намагаючись не показувати, як зростає моя тривога. — Мені треба бути цілковито впевненим у цьому, щоб мати змогу спати ночами.
Я витягнув капелюшну шпильку, кольнув долоню з тильного боку й побачив, як на ній виступила яскрава краплина крові.
— Це не спрацює, — промовила Фела, не припиняючи розминати віск руками. — Кров не змішається з воском. Вона просто сяде краплинами й вичавиться.
— І як ти дістала цю цінну інформацію? — ніяково пожартував Сіммон.
Фела зашарілася, трохи нахиливши голову, і її довге волосся спало з плеча.
— Свічки. Виготовляючи кольорові свічки, не можна користуватися водоосновною фарбою. Потрібна порошкова чи олійна. Проблема в розчинності. Полярне та неполярне вирівнювання.
— Обожнюю Університет, — сказав Сім Вілемові по той бік вогню. — Освічені жінки незмірно привабливіші.
— Хотіла би сказати те саме, — іронічно промовила Мола. — Але ніколи не знала освічених чоловіків.
Я нагнувся і взяв із кострища дрібку попелу, а відтак розпорошив його по тильному боку долоні. Там він усотав кров.
— Має спрацювати, — зауважила Фела.
— Хай палає тіло се. Стане попелом усе, — похмуро й наспівно вимовив Вілем, а тоді повернувся до Сіммона. — Хіба не так сказано у вашій священній книзі?
— Це не моя священна книга, — заперечив Сіммон. — Але близько. «Стане попелом усе, тож згорить і тіло се».
— Вам явно весело, — іронічно зауважила Мола.
— Мені голова обертом іде від думки про цілу ніч сну, — відповів Вілем. — Вечір розваг — це кава після тортика.
Фела простягнула грудку м’якого воску, і я втиснув у неї вологий попіл. Вона знову розім’яла віск, а тоді заходилася ліпити й кількома легкими, вправними порухами пальців виготовила з нього ляльку у вигляді людини. А тоді продемонструвала її всім присутнім.
— У Квоута голова набагато більша, — сказав із хлоп’якуватою усмішкою Сіммон.
— А ще в мене є статеві органи, — додав я, забравши ляльку у Фели та приліпивши до її маківки волосину. — Але на певному етапі реалізм стає непродуктивним.