Визирнувши з вікна, я побачив, як меркне світло. Менш ніж за пів години мої друзі збиратимуться довкола кострища в лісі. Часу на похід до Імрі в мене не було.
— Так, — якомога спокійніше вимовив я. Витягнув огризок олівця й нашкрябав записку по інший бік папірця.
Денно!
Дуже прошу, вибач. Твій гонець відшукав мене лише після шостого дзвона. Він невимовно тупий.
Я теж за тобою скучив і готовий цілковито віддатися тобі в будь-яку годину дня чи ночі завтра. Щоб дати мені знати, коли й де, відправ хлопця назад із відповіддю.
З любов’ю
Квоут
Постскриптум: Якщо хлопець спробує взяти з тебе гроші, дай йому гарного потиличника. Він дістане плату, коли поверне твою записку до шинку «В Анкера», якщо, звісно, не заплутається й не з’їсть її дорогою.
Я знову склав її та притиснув до місця згину грудку м’якого свічкового воску.
Я обмацав гаманець. За останній місяць я поступово витратив зайві два таланти, позичені в Деві. Проциндрив на такі розкоші, як бинти, кава та матеріали для здійснення сьогоднішнього плану.
У результаті в мене за душею не зосталося нічого, крім чотирьох грошів і одненького шима. Я завдав дорожню торбу на плечі й жестом покликав хлопця за собою донизу.
Я кивнув Анкерові, що стояв за шинквасом, а тоді повернувся до хлопчини.
— Гаразд, — мовив я. — Дорогою сюди ти напартачив, але я дам тобі шанс виправитися, — дістав три гроші та продемонстрував йому. — Вертай до «Бочки й кабана», знайди дівчину, яка тебе послала, й віддай їй оце, — показав записку. — Вона пошле назад відповідь. Принеси її сюди й віддай йому, — показав на Анкера. — А він віддасть тобі гроші.
— Я не ідійот, — сказав малий. — Спершу пів гроша.
— Я теж не ідійот, — відповів я. — Як повернеш її записку, дістанеш аж три гроші.
Він сердито зиркнув на мене, а тоді понуро кивнув. Я вручив йому записку, і він вибіг за двері.
— Малий, як прийшов сюди, здавався трохи розгубленим, — зауважив Анкер.
Я хитнув головою й відповів:
— Він дурний, як баран. Узагалі не звертався б до нього, та він знає, яка вона із себе, — зітхнув і поклав три гроші на шинквас. — Ти зробив би мені ласку, якби прочитав записку, щоб пересвідчитися, що хлопець не обманює.
Анкер трохи ніяково поглянув на мене.
— А раптом вона, гм, має особистий характер?
— Тоді я станцюю веселу джиґу, — відповів я. — Але, між нами кажучи, дуже сумніваюся, що це можливо.
***
Коли я опинився в лісі, сонце вже сіло. Вілем уже був на місці й розпалював вогонь у широкому кострищі. Ми попрацювали разом чверть години й зібрали достатньо хмизу, щоб підтримувати багаття кілька годин.
Кілька хвилин по тому прийшов Сіммон, тягнучи довгий шмат мертвої гілки. Ми розламали її разом і нервово теревенили ні про що, доки з-поміж дерев не вийшла Фела.
Її довге волосся було заколоте на потилиці, відкриваючи елегантну шию та плечі. Очі в неї були темні, а вуста — трохи червоніші, ніж зазвичай. Довга чорна сукня щільно облягала вузьку талію та округлі стегна. Також Фела демонструвала найприголомшливіші груди, які я доти бачив за своє коротке життя.
Ми всі пороззявляли роти, але Сіммон цього навіть не соромився.
— Ого, — сказав він. — Тобто ти й до цього була найгарнішою жінкою, яку я коли-небудь бачив. Не думав, що ти можеш піти ще далі, — він хлоп’якувато засміявся й показав на неї обома руками. — Поглянь на себе. Ти неймовірна!
Фела зашарілася й відвела погляд. Їй явно було приємно.
— У тебе сьогодні найважча роль, — сказав їй я. — Дуже неприємно про це просити, але…
— Але ти — єдина непереборно приваблива жінка, яку ми знаємо, — докинув Сіммон. — Наш запасний план був такий: запхати у сукню Вілема. Це не потрібно нікому.
Вілем кивнув.
— Згода.
— Лише для вас, — Фела вигнула вуста в іронічній усмішці. — Сказавши, що завинила тобі, я й гадки не мала, що ти попросиш мене піти на побачення з іншим, — її усмішка трохи скисла. — Тим паче з Емброузом.
— Тобі доведеться його потерпіти всього годину-дві. Спробуй завести його до Імрі, якщо зможеш, але достатньо, щоб він опинився бодай за сотню ярдів від «Поні».
Фела зітхнула.
— Принаймні мені за це буде вечеря, — вона поглянула на Сіммона. — Мені подобаються твої чоботи.
Він усміхнувся.
— Вони нові.
Почувши, як до нас наближаються чиїсь кроки, я повернувся. З усіх нас не була там присутньою лише Мола, та я почув, як зі звуками кроків змішуються стишені голоси, і зціпив зуби. Либонь, парочка юних закоханих, що насолоджувалася несподівано теплою погодою.