Нас ніхто не мав бачити разом, принаймні цього вечора. Надто вже багато запитань це викликало б. Я вже зібрався вибігти, щоб їх перехопити, але тут упізнав Молин голос.
— Просто зачекай тут, поки я все поясню, — сказала вона. — Будь ласка. Просто зачекай. Так буде простіше.
— Та хай у нього буде істерика на дванадцять ладів, — долинув із темряви знайомий жіночий голос. — Та хай він хоч печінку висере — мені начхати.
Я різко зупинився. Другий голос був мені знайомий, але кому саме він належить, я сказати не міг.
Із-поміж темних дерев вийшла Мола. Поряд із нею була маленька постать із коротким солом’яним волоссям. Деві.
Поки я стояв отетерілий, Мола підійшла ближче, простягнула руки в заспокійливому жесті та швидко заговорила:
— Квоуте, я здавна знаю Деві. Вона показала мені, що до чого, як я була тут новенькою. До свого… відходу.
— Відрахування, — гордо сказала Деві. — Я цього не соромлюся.
Мола квапливо продовжила:
— Після того, що ти сказав учора. Скидалося на те, що сталося якесь непорозуміння. Коли я зайшла спитати її про це… — вона знизала плечима. — Все якось виринуло саме собою. Вона хотіла допомогти.
— Я хочу помститись Емброузу, — сказала Деві. На його імені її голос обважнів від холодної люті. — Моя допомога — річ майже другорядна.
Вілем прокашлявся.
— Чи правильно було би припустити…
— Він б’є своїх дівок, — сказала Деві, різко його урвавши. — І якби я могла вбити цього нахабного покидька безкарно, то зробила б це кілька років тому, — вона беземоційно поглянула на Вілема. — І так, у нас було дещо в минулому. І ні, це не твоє діло. Цього тобі досить?
Запала напружена тиша. Вілем кивнув, старанно не виражаючи обличчям нічого.
Деві повернулася до мене.
— Деві, — я неглибоко вклонився їй, — вибач.
Вона здивовано кліпнула.
— Ну, щоб я так жила… — проказала вона різким від сарказму голосом. — Може, у тебе в голові таки є трохи мізків.
— Не думав, що можу тобі довіряти, — сказав я. — Я помилявся і шкодую про це. Можна було б і краще подумати.
Деві придивилася до мене.
— Ми не друзі, — коротко сказала вона. Її лице залишалося крижаним. — Та якщо ти наприкінці всього цього залишишся живим, поговоримо.
Деві поглянула за мене, і її лице злагідніло.
— Крихітко Фело! — вона пробігла повз мене та обняла Фелу. — Які ми дорослі! — відступила і стала на відстані витягнутої руки від Фели, із задоволенням оглядаючи її. — Боже мій милий, ти схожа на десятисмугову модеґанську повію! Він буде в захваті.
Фела всміхнулася й трохи покрутилася, щоб розійшовся поділ сукні.
— Приємно мати привід раз у раз гарно вдягатися.
— Тобі слід гарно вдягатися для себе, — промовила Деві. — І для чоловіків, кращих за Емброуза.
— Я була заклопотана. Підзабула, як треба чистити пір’ячко. Годину згадувала, як зачесати волосся. Маєш якісь поради? — вона витягнула руки з боків і поволі крутнулася.
Деві розважливо оглянула її з ніг до голови.
— Ти вже й так краща, ніж він заслуговує. Тільки ти вся гола. Чому без блискіток?
Фела опустила погляд на руки.
— Персні не пасують до рукавичок, — пояснила вона. — І в мене не було нічого досить гарного до сукні.
— Тоді ось, — Деві схилила голову набік і сягнула собі під волосся — спершу з одного боку, тоді з другого. А тоді підступила до Фели. — Господи, яка ж ти висока, нагнися.
Коли Фела знову випрямилася, на ній гойдалася й перехоплювала сяйво вогню пара сережок.
Деві відступила й зітхнула з досадою.
— І на тобі вони, звісно, гарніші, — роздратовано похитала головою. — Боже милостивий, жінко. Якби в мене були такі цицьки, як у тебе, пів світу вже належало б мені.
— Те саме, — енергійно сказав Сім.
Вілем розреготався, а тоді прикрив обличчя й відійшов від Сіма, хитаючи головою та всіляко стараючись удати, ніби поняття зеленого не має, хто стоїть поряд із ним.
Деві поглянула на Сімову хлоп’якувату усмішку без тіні сорому, а тоді — знову на Фелу.
— Хто цей ідіот?
Я перехопив погляд Моли й жестом підкликав її до себе для розмови.
— Не треба було, але дякую. Приємно знати, що вона не замишляє нічого проти мене.
— Не роби пустих припущень, — похмуро відповіла Мола. — Я ще ніколи не бачила її такою сердитою. Просто шкода було, що ви побили горшки. Ви дуже схожі.
Я кинув погляд на протилежний бік кострища, де Віл і Сім сторожко наближалися до Деві з Фелою.