Коли я прийшов, подвір’ям уже зміїлися довгі черги, тимчасом як студенти, що вже витягнули свої жетони, снували туди-сюди, скаржачись і намагаючись купити, продати чи обміняти час.
Я ніде не бачив Вілема чи Сіммона, тож став у найближчу чергу й постарався не думати про те, як мало грошей у мене в гаманці: один талант і три йоти. Були в моєму житті часи, коли ця сума здавалася б неймовірним статком. Але для навчання цього було відверто недостатньо.
Довкола були розсіяні візки, з яких продавали ковбаси й каштани, гарячий сидр і пиво. З одного візка я вловив запах теплого хліба й жиру. Він був заставлений пирогами зі свининою для тих, хто міг дозволити собі таке.
Жеребкування завжди проводили на найбільшому подвір’ї Університету. Практично всі називали його площею флагштока, хоча дехто — з тих, хто мав довшу пам’ять, — звав його Залою Запитань. А я знав його під іще давнішим іменням: Дім Вітру.
Я провів поглядом кілька листочків, що котилися по бруківці, а підвівши погляд, уздрів, що на мене дивиться Фела. Вона стояла на тридцять чи сорок людей ближче до голови черги. Фела тепло всміхнулася мені й помахала рукою. Я помахав у відповідь, і вона покинула своє місце, покрокувавши до мене.
Фела була вродлива. Саме таких жінок зазвичай малюють на картинах. То була не вигадлива штучна краса, яку часто можна побачити серед шляхти: Фела була природна й не соромилася себе, мала великі очі й повні вуста, що постійно всміхалися. Тут, в Університеті, де чоловіків було вдесятеро більше за жінок, вона впадала в око, наче кінь у кошарі.
— Не проти, якщо я зачекаю з тобою? — спитала вона, ставши поряд. — Дуже не люблю, коли нема з ким поговорити. — Фела симпатично всміхнулася двом чоловікам, що стали в чергу позаду мене, й пояснила: — Я не лізу всередину. Лише відходжу назад.
Заперечень вони не мали, хоча позирали то на Фелу, то на мене. Я мало не уявляв, як вони питають себе, чому одна з найгарніших жінок Університету відмовилася від місця в черзі, щоб стати поряд зі мною.
Запитання було слушне. Я сам хотів це знати.
Я відійшов убік, звільняючи місце для Фели. Якусь мить ми постояли плечем до плеча, не розмовляючи.
— Що вивчаєш цього семестру? — запитав я.
Фела скинула волосся з плеча.
— Мабуть, продовжу роботу в Архівах. Трохи хімії. А ще Брандер запросив мене на множинну математику.
Я злегка здригнувся.
— Забагато чисел. Я там не випливу.
Фела знизала плечима, і довгі темні кучері, які вона була пригладила, миттю впали назад, обрамляючи її лице.
— Це стає не так уже й важко, коли призвичаюєшся. Найбільше це схоже на гру, — Фела поглянула на мене, схиливши голову набік. — А в тебе що?
— Спостереження в Медиці, — відповів я. — Навчання й робота у Промислі. А ще симпатія, якщо Дал мене прийме. І, напевно, варто підтягнути сіаруську.
— Ти знаєш сіаруську? — запитала вона зі здивованим виглядом.
— Сяк-так розумію, — сказав я. — Але Віл каже, що граматика в мене — просто сором.
Фела кивнула, а тоді скоса поглянула на мене, закусивши губу.
— Також до себе на заняття мене запросив Елодін, — промовила вона. В її голосі добре відчувався острах.
— Елодін проводить заняття? — спитав я. — А я думав, що йому не дозволяють викладати.
— Він починає цього семестру, — пояснила Фела й зацікавлено поглянула на мене. — Я думала, що ти там будеш. Хіба він не підтримав твого переведення в ре’лари?
— Підтримав, — сказав я.
— А… — Фела зніяковіла, а тоді швидко додала: — Мабуть, він ще просто тебе не запросив. Або планує наставляти тебе окремо.
Я відмахнувся від її слів, хоча думка про те, що мене не прийняли, була неприємна.
— Хто його знає, того Елодіна? — промовив я. — Він або божевільний, або найкращий актор, якого я коли-небудь зустрічав.
Фела зібралася щось сказати, а тоді нервово роззирнулася й наблизилася до мене. Її плече зачепило моє, а кучері залоскотали мені вухо, тимчасом як Фела тихенько спитала:
— Він дійсно скинув тебе з даху Черепниці?
Я знічено хихотнув.
— Там усе складно, — сказав я, а тоді доволі незграбно змінив тему. — Як називається його дисципліна?
Фела потерла чоло й невесело реготнула.
— Поняття зеленого не маю. Він казав, що назва дисципліни — це назва дисципліни, — вона поглянула на мене. — Що це означає? Коли я піду до відділу облікових книг і списків, у графі «Назва дисципліни» так і буде записано?