Я відкрив рота, щоб зізнатися, що геть не уявляю, хто вона така. Але перш ніж я встиг вимовити бодай слово, дівчинка заговорила знов.
— Не хвилюйся, — продовжила вона. — Я нікому не сказала, шо йду до тебе, — її ясні очі потемніли від тривоги, наче ставок, коли сонце ховається за хмарою. — Знаю, шо так безпечніше.
Я впізнав її лише тоді, коли її обличчя потемніло від тривоги. Вона була дівчинкою, яку я зустрів у Требоні, пішовши розслідувати чутки про чандріян.
— Ніно, — промовив я, — що ти тут робиш?
— Шукаю тебе, — вона гордо випнула підборіддя. — Я знала, шо ти, либонь, звідси, бо ти знаєш усякі чари, — Ніна роззирнулася довкола. — Але він більший, ніж я думала. Знаю, шо ти нікому в Требоні не назвав свого імені, бо тоді над тобою мали би владу, але мушу сказати, шо через це тебе капець як важко знайти.
Я справді не називав свого імені нікому в Требоні? Деякі мої спогади про той час були нечіткі, бо я дістав невеличкий струс мозку. Мабуть, воно й на краще, що я зберігав анонімність, оскільки з моєї вини згоріла чимала частина поселення.
— Вибач, що змусив тебе так потрудитися, — сказав я, досі не розуміючи, в чім річ.
Ніна підступила на крок ближче.
— Коли ти пішов, я бачила сни, — промовила вона тихим, довірчим голосом. — Погані сни. Думала, шо вони йдуть по мене через те, шо я тобі сказала, — Ніна багатозначно поглянула на мене. — Але тоді я почала спати з тим амулетом, який ти мені дав. Молилася щоночі, і сни минули.
Одна її рука неуважно обмацувала шматок яскравого металу, що висів на шкіряному шнурку в неї на шиї.
Я раптом відчув себе винним, усвідомивши, що ненароком збрехав майстрові Кілвіну. Я нікому не продавав оберегів і навіть не виготовляв нічого схожого на них. Одначе я подарував Ніні шматок металу з гравіруванням і сказав їй, що це амулет, від якого їй стане спокійно. До того вона перебувала на межі нервової істерії, боялася, що її вб’ють демони.
— Отже, він спрацював? — запитав я, намагаючись говорити без винуватого тону.
Вона кивнула.
— Поклала його під подушку, помолилась — і проспала, як маля біля цицьки. А тоді до мене прийшов особливий сон, — сказала Ніна й усміхнулася мені. — Мені наснився великий горщик, який показав мені Джиммі, перш ніж перебили тих людей на Мотеновій фермі.
Я відчув, як у мене в грудях зростає надія. Ніна була єдиною людиною з-поміж живих, яка бачила той стародавній гончарний виріб. Він був укритий зображеннями чандріян, а вони ревно бережуть свої таємниці.
— Ти запам’ятала щось про горщик, на якому були намальовані семеро людей? — із захватом спитав я.
Ніна трохи завагалася, насупившись.
— Їх було восьмеро, — сказала вона. — Не семеро.
— Восьмеро? — перепитав я. — Ти впевнена?
Вона серйозно кивнула.
— Я ж наче вже тобі казала.
Надія, що зростала у мене в грудях, раптом пішла у п’яти й залягла там, важка й гірка. Чандріян було семеро. Це було чи не єдине, що я знав про них напевне. Якщо на розмальованій вазі, яку бачила Ніна, було восьмеро людей…
Ніна щебетала далі, не помічаючи мого розчарування.
— Горщик снився мені три ночі поспіль, — сказала вона. — І сон був аж ніяк не поганий. Я щоночі прокидалася відпочилою та щасливою. Тоді до мене й дійшло, шо Бог мені наказує.
Вона попорпалася в кишенях і дістала шматок відшліфованого рогу понад п’ядь завдовжки, окружністю як мій великий палець.
— Я згадала, як ти цікавився тим горщиком. Але нічого не могла тобі сказати, бо бачила його зовсім трохи.
Ніна з гордістю вручила мені свій ріг.
Я поглянув на циліндричний шмат рога, який тримав у руках, не знаючи напевне, що з ним робити. Спантеличено поглянув на Ніну.
Ніна нетерпляче зітхнула й забрала ріг. Крутнула його та зняла кінець, наче кришечку.
— Це мені брат зробив, — пояснила вона, обережно витягаючи з рога скручений пергамент. — Не турбуйся. Він не знає, для чого це було.
Вона передала пергамент мені і знервовано пояснила:
— Він не дуже хороший. Мамця дозволяє мені трохи малювати на горщиках, але це дещо інше. Людей малювати важче, ніж квіти й візерунки. І важко правильно намалювати те, шо бачиш тіки в голові.
Я був вражений, що в мене не трусяться руки.
— Це було намальовано на вазі? — запитав я.
— На одному боці, — відповіла Ніна. — Коли шось таке кругле, з одного боку його видно тіки на третину.
— Отже, тобі щоночі снився інший бік? — запитав я.